Глава 16

Наступного ранку Лея спустилася на кухню ближче до десятої.

Даріан стояв біля плити й чекав, поки закипить вода. Він уже був одягнений для роботи, тільки без камзола, з розстебнутим верхнім ґудзиком сорочки.

На столі Орен залишив хліб, сир і накриту тарілку з яйцями.

Лея сіла й потягнулася до хліба.

Даріан насипав заварку в чайник.

Вона подивилася на ложку.

Він помітив.

— Що?

— Нічого.

Даріан додав ще трохи.

Лея похитала головою й узяла масло.

Учора вони повернулися пізно. У кареті Даріан читав папери при світлі маленької магічної лампи, вона дивилася у вікно, і про танець вони не говорили.

Зараз він пройшов позаду її стільця до шафи. Місця було мало, тому Даріан торкнувся долонею її спини, даючи зрозуміти, що треба трохи посунутися.

Лея посунулася.

Його рука вже зникла, а вона ще кілька секунд дивилася на шматок хліба перед собою.

Даріан поставив чашки на стіл.

— Сьогодні будете в майстерні?

— Так. Учора довелося перенести кілька замовлень.

Він налив собі чай.

Лея відсунула свою чашку подалі від чайника.

Даріан нічого не сказав.

За пів години вони розійшлися у своїх справах.

До обіду Лея полагодила застібку на старому амулеті, пояснила хлопцеві з сусідньої крамниці, що синє світіння навколо знайденої монети не робить її скарбом, і відмовила жінці, яка хотіла повну експертизу фамільного дзеркала за ціну короткої консультації.

Після обіду прийшло подружжя торговців із коробкою домашніх захисних пластин.

Систему встановили ще попередні власники будинку. Майстер, якого вони викликали першим, порадив замінити все.

Лея розклала пластини на столі.

Старі шари трималися добре. На одній захист справді був потертий, іншу колись ремонтували не дуже красиво, зате надійно.

— Усе міняти не треба. Оцю замініть. Решту можна залишити. І пересуньте шафу, якщо вона досі стоїть біля західної стіни.

Чоловік підняв голову.

— Звідки ви знаєте про шафу?

Лея показала на довгу потертість уздовж краю пластини.

Його дружина подивилася на чоловіка.

— Я казала, що вона стоїть надто близько.

— Ти казала, що вона перекриває світло.

— І це теж.

Вони почали сперечатися.

Лея сіла писати висновок.

Дзвоник над дверима дзенькнув, коли вона вже ставила печатку.

Томас зайшов із паперовим пакунком під пахвою. Побачив клієнтів, кивнув сестрі й сів біля стіни чекати.

Лея повернула висновок торговцям.

— З цим зверніться до майстра другої категорії або вище. Я дам дві адреси.

Жінка взяла папір.

— А ви самі не можете замінити?

— Ні. Оглянути можу, працювати з цим захистом самостійно мені зараз не дозволено.

Жінка здивувалася.

— Нам вас радили як хорошу майстриню.

— Правильно радили.

Лея записала дві адреси.

Подружжя заплатило й пішло, продовжуючи суперечку про шафу вже на вулиці.

Томас дочекався, поки двері зачинилися.

— Я думав, твої обмеження вже закінчилися.

Лея прибрала монети в шухляду.

— Три роки давно минули. Повна ліцензія сама не повертається.

— Треба знову проходити комісію?

— Атестацію й комісію.

Томас поклав пакунок на стіл.

— Ти подавалася?

Лея взяла ганчірку й почала витирати робочу поверхню.

— Восени.

Він мовчав.

— Атестацію склала. Комісія відмовила.

Лея викинула ганчірку в кошик і тільки тоді подивилася на нього.

— Чому я про це не знаю?

— Бо нічого не змінилося.

Томас сперся долонею об край столу.

— Ти хотіла, щоб ліцензію повернули?

— Звісно.

— Тоді для тебе змінилося.

Лея не відповіла.

Замість цього витягла другий стілець.

— Що в пакунку?

Томас ще трохи постояв, але сів.

— Пиріжки.

Він розгорнув папір. М'ясний посунув Леї, собі взяв із капустою.

Лея відкусила.

— Ти досі пам'ятаєш.

— Який ти береш? Так.

Вона з'їла ще шматок.

— Це трохи моторошно.

— Ми жили разом майже двадцять років.

— І все одно.

Томас похитав головою.

Кілька хвилин вони говорили про роботу.

Вранці до нього прийшов чоловік з опіком від домашнього обігрівального каменя й до останнього запевняв, що не торкався внутрішнього контуру. Лея розповіла про хлопця з синьою монетою, який уже подумки витратив майбутній статок.

— А пані Дорн досі ганяє вас обідати? — запитала вона.

Томас подивився на неї.

— Пані Дорн навесні переїхала до доньки.

Лея перестала жувати.

— У Ровен?

— Так.

— А хто тепер старша сестра?

— Міра.

Лея пам'ятала Міру молодою помічницею, яка губилася, якщо до неї одночасно зверталися двоє лікарів.

— Міра?

— Уже другий рік.

Лея склала край паперового пакунка.

Томас узяв другий пиріжок.

— Ми давно нормально не говорили.

Цього разу вона не стала заперечувати.

— Давно.

За вікном хтось розвантажував ящики. Дерево глухо стукало об бруківку, з сусідньої майстерні долинав голос господаря.

Томас розламав пиріжок навпіл.

— Про комісію ти теж могла сказати.

— Могла.

— Чому не сказала?

Лея зібрала пальцем крихти.

— Не хотіла розповідати, що мені знову відмовили в роботі, яку я вмію робити.

— Я б не вирішив, що ти погана майстриня.

— Знаю.

Томас почекав.

Лея зітхнула.

— Ти почав би пояснювати, що комісія помилилася.

— Можливо.

— А я й так це думаю. Нам не обов'язково було робити це вдвох.

Він усміхнувся, але швидко знову став серйозним.

— Все одно хотів би знати.

— Добре.

— «Добре» в сенсі «я почула» чи в сенсі «наступного разу скажу»?