Глава 11

Наступного ранку вони поїхали до королівського архіву.

Лея бувала тут багато разів і щоразу дивувалася, як у будівлі з такими високими вікнами може бути настільки мало повітря. Пахло старим папером, пилом і складом для просочення палітурок, а люди розмовляли тихіше, ніж вимагали правила.

Едгар це місце любив.

Він міг годинами сидіти над реєстрами й щиро сердитися через неправильно поставлену дату. Одного разу Лея назвала артефакт старим, і Едгар хвилин десять доводив, що «старий» не є прийнятним визначенням віку. Вона запропонувала записати «достатньо старий, щоб усім було байдуже», після чого він два дні вітався з нею особливо сухо.

Черговий архівіст провів їх до невеликої робочої кімнати й поставив на стіл дві коробки.

— Останні шість тижнів його роботи. Давніші матеріали частково перенесли вниз, якщо знадобляться, скажіть.

Даріан подякував.

Коли двері зачинилися, Лея сіла навпроти першої коробки.

— Шість тижнів?

— Почнемо з останнього.

— Сподіваюся, він зробив щось підозріле в понеділок.

Даріан відкрив коробку.

— Він помер у четвер.

— От бачите. Уже ускладнює.

Перші папки швидко показали, що Едгар не збирався полегшувати їм роботу.

Він звіряв походження старих артефактів, перевіряв передачу предметів між королівськими збірками, замовляв копії пошкоджених описів. Усе було акуратно датоване, підписане й складене так, що навіть через п'ять років не виникало сумнівів, до якого документа належить кожна примітка.

На одному описі хтось написав «початок минулого століття».

Едгар закреслив слова й дописав точний рік із посиланням на реєстр.

Лея затрималася на цьому місці.

— Оце він.

Даріан глянув на картку.

— Судячи з посилання, виправлення правильне.

— Саме тому з ним було нестерпно сперечатися.

Вона перегорнула сторінку.

За наступну годину Лея встигла знайти неправильний опис захисного контуру, дві дати, які суперечили одна одній, і реставрацію, проведену, судячи з документа, майже за двадцять років до офіційного виявлення самого артефакту.

Останню картку вона відклала вбік.

Даріан мовчки повернув її до загальної папки.

Лея подивилася на нього.

— Я хотіла потім подивитися.

— Я знаю.

— Звідки?

— Ви поклали її окремо.

Вона вирішила, що після завершення справи все одно знайде картку знову.

Ближче до полудня вони дісталися зовнішніх замовлень.

Архів користувався приватними конторами, коли були потрібні копії матеріалів з інших установ або приватних збірок. Едгар оформлював такі запити регулярно. На частині бланків залишилися позначки старого слідства.

Лея взяла один із них.

Замовлення службове. Матеріали дозволені. Отримання підтверджене. Зв'язку зі смертю не встановлено.

Наступний був таким самим.

Ще один теж.

На четвертому Лея затрималася.

Едгар замовив кілька матеріалів із приватного зібрання, яке передало короні копії старих некромантичних досліджень. Нічого закритого чи незаконного.

У нижній частині стояла відмітка про видачу.

Поряд хтось іншою рукою вписав сім знаків.

Лея провела пальцем під рядком і перегорнула бланк.

На звороті залишилася стара слідча примітка: контора підтвердила видачу, позначку визначили як внутрішній номер.

Вона повернула аркуш назад.

Сім знаків.

Даріан читав інший журнал і не заважав.

Лея витягла ще два бланки тієї самої контори.

На одному номер складався з чотирьох цифр. На другому з п'яти. Обидва були вписані в окрему графу й тією самою рукою, що решта службових відміток.

Вона поклала поруч Едгарів бланк.

Даріан нарешті підняв голову.

— Щось знайшли?

— Не знаю.

Він відклав журнал.

Лея показала йому три документи.

— Ось їхні номери видачі. А ось цей.

— Сім знаків.

— І не там, де решта.

Даріан узяв бланк.

— П'ять років тому контора підтвердила, що це їхня позначка.

— Ні. Тут написано, що вони підтвердили видачу.

Він перевернув аркуш і прочитав примітку ще раз.

Лея тим часом витягла ще кілька замовлень.

Чотири цифри. П'ять. Знову п'ять.

Семи знаків більше не було.

Вона повернулася до Едгарового бланка.

Колись вона вже бачила щось схоже. Не саме цю комбінацію і, можливо, навіть не таке оформлення. Їй був знайомий принцип.

Людина приходить не під власним ім'ям. Їй не потрібне ім'я того, хто залишив пакет. Достатньо знати умовний номер.

Так передавали речі через крамниці, склади, майстерні, контори, іноді через цілком законні установи, власники яких не ставили зайвих запитань, якщо товар і документи були чистими.

Лея ще раз подивилася на сім знаків.

— Це може бути не номер контори.

Даріан чекав.

— Такі позначки використовують, коли одна людина залишає щось для іншої й вони не хочуть зустрічатися. Називаєш номер, забираєш пакет.

— Ви користувалися таким?

— Кілька разів.

— Через цю контору?

— Ні.

Даріан поклав бланк між ними.

— Можна встановити, хто його приніс?

Лея похитала головою.

— Через п'ять років навряд чи. Але спочатку варто з'ясувати, чи я взагалі правильно це впізнала.

Вона подивилася на адресу у верхній частині бланка.

Контора була в старому торговому кварталі.

Даріан простягнув руку до документа, але Лея ще не віддала.

— Старе слідство це не пропустило.

Він глянув на неї.

— Вони перевірили замовлення, підтвердили, що матеріали дозволені й були видані. Якби я тоді побачила цей бланк, не знаю, чи звернула б увагу.

Лея нарешті віддала папір.

Даріан поклав його до документів, з яких треба було зробити копії.

На цьому вони повернулися до коробки.

До кінця останнього робочого дня Едгара залишалося ще кілька папок.