***

Дракон спав. Його велике лускате тіло розташувалося впритул до замкової брами, хвіст обвивав міцні лапи з величезними кігтями. Крила були складені на спині, очі заплющені, а з пащі виривався розмірений храп. Сонячні промені виблискували на кожній його лусочці, але спати не заважали. Перетинки на очах, як щільні штори, не пропускали світло.

Лицар у блискучих сталевих обладунках обережно спрямував коня, намагаючись розвідати підступи до брами. Кінь нервував, фиркав, переступав копитами та наближатися до звіра відмовлявся. Але Лицар вже добре роздивився, що проникнути всередину тут навряд чи вдасться, навіть якби попереду не лежав дракон. Звісно, як у кожному замку, ворота були зачиненими, а мури високими. Лицареві майнула божевільна думка непомітно вдертися на дракона, який височів над брамою, а потім якось зіскочити на мур, щоб проникнути до замку. Цікаво, наскільки в нього товста шкіра та міцний сон?

– Навіть не думай про це! – десь всередині його голови з’явився чужий голос. Він був хрипким, гуркотливим і, безперечно, належав драконові. Хоча хропіти той не перестав, а очі досі ховалися за стуленими повіками.

Лицар здавався собі по-справжньому безстрашним. Він бився з ворогами й перемагав. Він готовий був битися і з драконом, саме для цього приїхав сюди. Вигляд цього величезного звіра примушував серце стукати швидше, але відступати було не можна. Тож голосу в своїй голові Лицар зовсім не злякався, а вимогливо викрикнув з-під забрала:

– Звільни принцесу, яку ти викрав!

– Ага, зараз! – дивовижно, як саркастично може звучати голос дракона, який народжується десь всередині мозку. – Гадаєш, ти один такий розумний?

Зелене око дракона трохи показалося з-під перетинки, ніби для того, щоб краще роздивитися того, хто стояв перед ним. Кінчик хвоста здригнувся з розчаруванням. Нічого нового.

– Таких лицарів тут було чимало, – голос дракона прозвучав презирливо. –  І де вони тепер?

Воїну не хотілося про це думати й уточнювати, де саме. Він раптом побачив якусь постать, що наближалася з іншого боку. Білявий хлопець у чудернацькому одязі мав приголомшений вигляд.

– Охрініти, – сказав він. – Невже я бачу це на власні очі?

Він вважав себе письменником. Вигадував дещо для власної розваги. Уява його добре працювала, але зовсім не в тому стилі та на інші теми. Зараз він здивовано дивився на старовинний замок, що височів за надійним кам’яним муром. Вхід до нього охороняла істота, яка могла переміститися сюди лише з фільму чи комп’ютерної гри.

Дракон був шикарним, коричнево-бронзовим, з усілякими шишками та наростами, що стирчали над товстою лускатою шкірою. Його перетинчасті крила були складеними, але можна було уявити собі їхній розмах у польоті, що напевно досягав десятка метрів. І він був живим, лежав собі та похропував.

Перед драконом тупцював на коні класичний середньовічний лицар. Усе його тіло було захищене отими відполірованими обладунками, що закривають із голови до ніг, із шарнірами на згинах суглобів та сталевими рукавицями. Забрало його шолома було опущене, лише темніли щілини для очей. Спекотне сонце відбивалося на поверхні сталі, що була начищена до дзеркального блиску. Авторові, одягненому в картату сорочку з короткими рукавами, джинси та кеди, було дуже жарко та хотілося сховатися в затінок, якого не знайдеш тут, на під’їзній дорозі до замку. Як витримує таку спеку цей лицар у своїй консервній бляшанці?

Автор звично потягнувся рукою до кишені джинсів. Треба негайно зфоткати це на мобілку та викласти в Інстаграм. Усі подумають, що він опинився на зніманні фільму. До речі, а де це насправді він опинився? Телефону в кишені не виявилося. Та що ж таке, невже десь загубив? Можна було б і відео зняти для Тік-Току, а тепер навіть не глянеш, котра година!

Дракон повернув голову в бік Автора й уважно подивився тепер уже обома очима – темно-зеленими, малахітовими. Той зачаровано зробив кілька кроків уперед.

– Гей, не наближайся! – крикнув хлопцю Лицар. – Це не жарти, він може тебе спопелити.

Сидячи на коні, він тримав у руці довгий та товстий спис – такий, яким зазвичай б’ються на турнірах. Дуже сміливо з його боку думати, що цією зброєю можна впоратися із драконом. Якщо той дихне вогнем, жодні обладунки не врятують. Меч у лицаря також був – великий, дворучний. Відчайдушний хлопець!

Взагалі, що тут відбувається? Автор поправив на носі окуляри, але картина перед ним не змінилася. «Куди це я, в біса, потрапив?» – подумки знов спитав він себе.

– У казку, звісно, – народився в нього в голові гучний хрипкуватий голос. – Цей дурник приїхав звільнити принцесу, яку я охороняю.

Паща дракона не зрушилася з місця. Автор, здивовано хмурячи брови, спитав:

– Це ти зі мною розмовляєш? Подумки, чи що? Це неможливо!

– А все інше можливо? – гуркіт реготу вибухнув всередині голови Автора, мов веселий грім розбалувався. – Ти вважаєш, ботаніку, що у моєму горлі можуть бути такі голосові зв'язки, щоб розмовляти вголос? Дивись.

Дракон підняв голову й злегка дихнув, випустивши із пащі в повітря червоно-помаранчеве полум’я, яке обдало жаром та згаснуло. Автор відступив назад:

– Припини, без тебе спекотне. На мою думку, ніяка фізика з біологією не дають тобі змоги вивергати вогонь.