Розділ 23 .Фантомний біль.

Фантомний біль.

Посеред ночі, коли коридорами центру повільно тягнувся запах ліків і хлорки, а за вікном шурхотіло листя від нічного вітру, Поля прокинулась від різкого, уривчастого звуку. Спершу їй здалося, що це сон — тиша була надто густою. Але потім почула — важке, рване дихання Макара.

Він сидів напівзігнувшись на ліжку, обхопивши руками себе нижче талії. Лоб блищав від поту, щелепи були так стиснуті, що під шкірою чітко проступили м’язи.

— Макар… — Поля тихо кинулась до нього. — Що сталося?

— Нога… — прохрипів він, не відкриваючи очей. — Її ж немає, а вона горить… крутить… ріже…

Фантомний біль. Вона вже читала про нього, готувалась, але побачити це в реальності було зовсім інше. Це було, наче його тіло знову повернули на фронт, у той момент, коли все трапилось.

Вона сіла поруч, обхопила його плечі. Її теплі руки контрастували з його тремтячою спиною.

— Дихай, — шепотіла вона повільно, майже в такт його рваному диханню. — Повільно… раз… ще раз…

Він намагався слухатися, але хвиля болю знову зімкнулася десь глибоко всередині. Він схопив її за зап’ястя, так сильно, що вона відчула, як кістки стискаються в його долоні.

— Я тут, чуєш? — Поля нахилилась ближче, щоб він відчув її голос, тепло, присутність. — Ти не один.

Його дихання поступово сповільнювалося. Плечі опустилися, піт стікав по скронях, але в очах більше не було тієї панічної порожнечі.

Вона залишалась біля нього, поки він знову не заснув — уже з розслабленими руками й тихим, рівним диханням. І тільки тоді, сидячи в темряві, вона дозволила собі глибокий вдих, відчуваючи, як у грудях ще гуде його біль.
Вона не залишала його навіть тоді, коли він сам хотів зламатися. І це давало йому силу, навіть якщо він не міг це зрозуміти до кінця.