Розділ 18. Вокзал.

Після зустрічі з мамою Макара, Поля поїхала додому. Її не полишало відчуття дивної легкості, немов щось важке, що довго тиснуло на серце, нарешті зрушило з місця. Вдома вона швидко зібрала речі — тільки найнеобхідніше: кілька змін одягу, книжки, косметичку, спортивні кросівки — на випадок, якщо з’явиться нагода побігати, скинути зайве хвилювання.

У клубі вона взяла відпустку на невизначений термін. Її навіть не питали про причини — всі бачили, що Поля за останні дні змінилася: була розгублена, відсторонена, ніби жила не тут. Вона просто , підписала заяву і поїхала назад до Макара .

Поїзд прибув зранку — ще було зовсім тихо, місто тільки прокидалося.

Вона  стояла на пероні, тримаючи в руках невелику сумку. Повітря тут було інше — свіже, з гострим присмаком ранкового холоду . Десь неподалік курили машиністи, чути було приглушені розмови і клацання коліс по стрілках.

Поліна повільно йшла пероном, оминаючи кілька сонних пасажирів з валізами. Її кроки лунали глухо — ніби нагадуючи, що вона справді тут, серед цього  міста . З власними  рішеннями , які вже не можна відкрутити назад.

Дощ тільки-но скінчився, залишивши на асфальті темні острівці калюж, у яких мерехтіли уламки неба й неонові вивіски кав’ярень через дорогу. Легкий вітерець приніс запах мокрих дерев і молодої трави, десь поруч крізь шум автомобілів долинав запах свіжої кави  . Поля вдихнула глибше — і в носі защеміло від гострої, трохи терпкої вологості.

Вона притулила сумку до грудей і постояла так ще хвилину, дивлячись, як під ногами виблискують краплі на кросівках. Дощ змив пил з міста — з будинків, доріг, навіть з її власних думок. Усе здавалося таким чистим, свіжим, наче тепер і вона сама могла змити з себе все зайве: страхи, образи, ті слова, які ніколи не наважувалася сказати.

Повз неї проходили люди з парасольками, сміялися, поспішали. Поля вдивлялася у їхні обличчя й уперше за довгий час відчула, що вона має іще одну  важливу місію в житті  — врятувати Макар .

Вона поправила лямку сумки на плечі, зійшла зі сходів і, не озираючись, пішла вперед. Попереду був тротуар, мокрий блиск бруківки і весна, що пахла  надією і дощем.