Розділ 4. Спаринг

У залі знову пахло потом, старим татамі й резиновим покриттям. Усі зібралися — хтось у формі, хтось у звичайному одязі, ще інші з телефоном у руках. Це був особливий день: повернення Макара після Чемпіонату Європи. Його перемога — гордість клубу. Тренер вирішив зробити святкове тренування, де Макар міг би поділитися досвідом, дати поради, трохи поборотися з усіма охочими.

Він вийшов на середину залу — той самий усміхнений, впевнений, у світлій формі, яка ще більше підкреслювала його сяйво. Він трохи розповів про чемпіонат, як усе було, де помилявся, як виходив із складних ситуацій. Його слухали з захопленням, особливо новачки.

А потім настав час для коротких спарингів.

— Хто хоче вийти першим? — запитав тренер.

— Я! — пролунав голос.

Він озирнувся.

І... остовпів.

На татамі виходила дівчина з високим хвостом пшеничного кольору, у темних обтислих ласінах і сірій спортивній майці. У неї була хода впевненої левиці, тіло підпружинене, зібране, міцне. І обличчя — знайоме. До болю знайоме.

— Поля? — видихнув він.

Вона лише кивнула і посміхнулась — коротко, впевнено.

Це не вона… Це ж не… — думав він.
Та сама “вуглинка” з потемнілим волоссям і тушшю на щоках… де вона поділася?

На неї глянули всі — і тренер, і хлопці з групи, і новачки. Але Поля вже стояла у бойовій стійці, не відводячи погляду.

— Готовий? — запитала. Голос спокійний, але з іскоркою.

— Ти жартуєш? — засміявся він. — Я ніколи не відмовляюсь від виклику.

Вони почали.
Спочатку він тримався обережно, граючись. Але вже за перші двадцять секунд зрозумів: вона — не та, ким була колись. Її рухи були точні, зібрані. Вона читала його, ніби сторінку з підручника, знала його ритм, передбачала кроки.
Він додав швидкості. Вона не поступалась.
І тоді — з легким розворотом, чисто, красиво — бах!
Він опинився на татамі.

На мить у залі запала тиша.

Потім — вибух сміху, вигуків, оплесків. Тренер не втримався:

— Ну що, чемпіоне Європи, як воно — впасти від “безталанної, але впертої”?

Макар піднявся. Його очі сяяли. Він не виглядав ображеним — навпаки, враженим.

— Я щось пропустив, еге ж? — усміхнувся він, дивлячись прямо в її очі.
— Дуже багато, — відповіла вона, подаючи йому руку.

І коли їхні пальці торкнулися, він зрозумів:
Вона більше не “вуглинка”.

Вона — вогонь. Той, що загартувався у темряві, і тепер світить впевнено.