Секрет Різдвяного ліхтарика

У далекому Зачарованому лісі, де зими завжди холодні й сповнені таємничих пейзажів, жили троє друзів: білочка Кнопа, зайчик Круть і ведмежа Тішка.

Щороку вони разом святкували Різдво. Для цього посеред лісу прикрашали найбільшу та найгарнішу ялинку і запалювали біля неї особливий ліхтарик. Він дарував усім не лише світло, а й тепло та відчуття затишку і свята.

Та цього року сталося щось дивне – ліхтарик перестав світити.

— Але ж без нього не відбудеться магія Різдва, – стурбовано мовила Кнопа.

— З лісу зникне вся святкова атмосфера, – сумно додав Круть.

— Що ж робити? – запитав Тішка.

Розмову друзів почула мудра сова Сіромаха і розповіла наступне:

— Цей ліхтарик колись належав самому Зимовому Чарівнику. Це він наділив його такою силою. Можливо, він і зможе допомогти запалити його знову.

Звірята вирішили будь-що, але повернути світло ліхтарика, тому вирушили в дорогу. Шлях був надзвичайно складний. Вони долали завірюхи, снігові замети та крижаний вітер. Та зрештою дісталися оселі, де мешкав Чарівник.

— Ліхтарик втратив свою силу і перестав горіти тому, що всі стали забувати про дружбу, перестали допомагати один одному, дарувати добро тим, хто цього потребує, – майже з порогу пояснив той.

Друзі лише переглянулися між собою і соромʼязливо опустили очі. Вони навіть не знали, що на це відповісти.

— Та цьому можна зарадити, – продовжував Чарівник. – Якщо виконаєте три добрі справи, ліхтарик знову засяє.

Засмучена трійця похнюпила голови й рушила назад. Дорогою вони почали думати над тим, які б добрі справи могли зробити.

— Я можу допомогти мамі приготувати святкову вечерю, – сказала Кнопа.

— А я посуд помити, – додав Тішка.

— Хіба ж це добрі справи? – заперечив Круть. – Тут має бути щось інше.

Вони розмірковували далі, але рішення так і не приходило. За своїми думками звірята навіть не помітили, як збилися з дороги й зайшли до сусіднього лісу. Довкола лежав сніг і не було видно жодної живої душі, у якої б можна було спитати дорогу. Аж ось біля дуба друзі помітили старого їжака, який сумними очима дивився кудись в далечінь. Усі побігли до нього.

— Чи не підкажете нам дорогу до сусіднього лісу? – запитав Тішка.

— Ми заблукали, – додала Кнопа.

Їжак важко зітхнув і тихо відповів:

— Ідіть он тією стежкою, вона виведе вас прямо до лісу.

Звірята подякували й вже збиралися йти далі, аж Круть поцікавився:

— А чому ви тут один? Скоро ж Різдво, потрібно до свята готуватися.

У їжака на очах виступили сльози. Він змахнув їх лапкою і мовив:

— Мій дім зруйнував сильний вітер. А сили вже не ті, щоб новий робити. От і доведеться свято на вулиці зустрічати.

Друзі переглянулися між собою і нічого не кажучи взялися до роботи. Досить швидко під дубом зʼявилася нова затишна домівка. А на додачу білочка ще й горішків з ягодами принесла.

— Ну от, тепер ніякий вітер та холод не страшний, – мовив Круть.

Їжак не знав, як і дякувати їм. Він ще довго стояв, дивився їм у слід і махав на прощання лапкою.

А друзі-звірята продовжили свій шлях. Але вони не звернули уваги на те, що ліхтарик почав трохи жевріти.

Вже на підступах до лісу диво-трійця помітила старого лиса, який ходив довкола дерева і про щось розмірковував. Його обличчя виражало стривоженість і розпач. 

— Може, йому допомога потрібна? – зробила припущення Кнопа.

— Якось страшнувато до нього підходити, – тремтячим голосом сказав Круть.

— Ми ж разом, чого боятися? – сміливо відповів Тішка і всі троє направилися до лиса.

Той, побачивши компанію, що наближалася, зупинився і пильно на них поглянув.

— Чого вам? – неприязно буркнув він.

Від його голосу зайченя аж на задні лапки присіло. Але ведмежа не злякалося і голосно запитало:

— Ти чимось стурбований. Можливо, ми могли б зарадити?

— Ви? – недовірливо перепитав лис. – Мені найкращий лікар лісу не допоміг, а який з вас толк?

— Ти захворів? – тихо спитала білочка.

— Не я, а моя внучка. Луня вже кілька днів не встає з ліжка. У неї сильна застуда. Навіть лікар борсук не знає, як цьому зарадити.

І Лис подивився на звірят такими сумними очима, що навіть зайченяті стало його шкода.

— В таких випадках бабуся завжди дає мені чай з медом, – мовив Тішка.

— А мені допомагає відвар з калини, – додала Кнопа.

— Морквяний сік теж дуже корисний. Мама каже, що в ньому багато вітамінів, – боязко сказав Круть.

Лис уважно їх слухав і здавалося, що якась надія зʼявилася в його очах. 

— Але де все це взяти? – сумно запитав він.