Чудодійний еліксир

Минула середина грудня, а зима все ніяк не приходила. Природа давно завмерла в очікуванні снігу та морозів, але ще жодна сніжинка не пролетіла в повітрі. На вулиці стояла сіра осіння погода.

Одного дня Сорока-пліткарка рознесла лісом новину про те, що Зима захворіла і цього року не зможе взятися до виконання своїх обовʼязків. Почувши це, всі дуже переполошилися. Звідусіль тільки й чулося:

— Як же бути без зими?

— А як Новий рік без снігу?

— Невже і Різдво тепер не настане?

— Що ж тепер буде?

Зайченя, на ім'я Хвостик почало гірко плакати. Воно, як ніколи, чекало Різдва і подарунків і не могло повірити в те, що свята тепер не буде. Саме в той час до нього завітав їжачок Шуня. Він спробував якось розвеселити свого товариша, та все було марно. Хвостик навіть на вулицю відмовлявся йти. Йому було дуже сумно бачити сіре холодне небо й опале листя під ногами.

— А давай ми вилікуємо Зиму, – запропонував їжачок.

Зайченя перестало плакати й недовірливо перепитало:

— Де ж ми знайдемо такі ліки?

— Я чув, що біля лісу живе чаклунка. Думаю, вона могла б нам допомогти, – впевнено відповів Шуня.

Наступного дня, щойно сонце зʼявилося на небосхилі, зайченя та їжачок вирушили до чародійки. Почувши прохання звірят, вона одягнула окуляри й почала швидко гортати сторінки своєї старої книги

— Куди ж він подівся? – говорила вона про себе. – Точно мав бути десь тут.

Хвостик та Шуня лише переглядалися між собою і терпляче чекали далі.

— Знайшла, – вигукнула чаклунка, – ось він - рецепт від усіх недугів. 

Звірята зраділи й весело заплескали в долоні.

— Та зібрати всі інгредієнти для нього дуже непросто, – перервала їхню радість вона і простягнула рецепт.

Виглядав він наступним чином:

“Для приготування чудодійного еліксиру знадобиться:

одна крапля розталого снігу з найвищої гори;

три кришталики зоряної роси;

листочок морозної мʼяти;

дві червоні ягоди горобини;

подих північного вітру, захоплений у срібний дзвіночок.”

— Коли зберете все необхідне, повертайтеся до мене, я допоможу вам його приготувати.

Шуня та Хвостик поверталися до лісу засмученими. Вони не розуміли, як зможуть дістати все перераховане. До того ж часу було не так багато. І тут в нагоді стала та сама Сорока-пліткарка. Саме завдяки їй, кожен житель лісу дізнався про чарівний рецепт і поспішив на допомогу зайченяті з їжачком.

Першим прилетів Щедрик.

— Я дістану для вас краплю розталого снігу, – гукнув він і зник високо в небі.

Після нього зʼявилися дві синички. Кожна у своєму дзьобику принесла по ягоді горобини.

— З вітром ми вам допоможемо, – весело прокричали з ялинки дві білочки.

Отже, залишалося лише зібрати зоряну росу та знайти морозну мʼяту. Останнє було найскладнішим. Шуня з Хвостиком зірвали кілька листочків мʼяти, яка росла на узліссі, але як їх заморозити уявлення не мали. Вони сиділи на пеньку і розмірковували над цим питанням, коли до них підбігло маленьке мишеня. Воно боязко підняло голівку і запищало:

— У селищі, що неподалік звідси, є такі машини, які виробляють холод. Я спробую заморозити листочки.

Звірята подивилися на нього трохи з недовірою, та вибору не було. Мишеня вхопило листочок у свої лапки та швидко побігло до села.

Цієї ночі Шуня з Хвостиком не спали. Вони чекали, коли опівночі випаде зоряна роса. Нарешті на небі зʼявився червонобокий місяць. Зайченя помітило, як трава довкола почала вигравати маленькими діамантами. Разом з їжачком вони обережно зібрали її на кленовий листочок.

Минула доба. Більшість інгредієнтів вже було зібрано. Залишалося лише дочекатися Щедрика з краплею снігу. Всі схвильовано вдивлялися в височінь. 

— Летить! Летить! – закричали білочки, які сиділи на верхівці дерева.

Стомлений птах ледве махав крилами. Він поволі спустився на землю і приніс у дзьобику таку заповідну краплю.

Шуня з Хвостиком знову вирушили до чаклунки.

— Ви дуже швидко впоралися, – зустріла вона їх ще на порозі. – Заходьте, будемо еліксир здоровʼя готувати.

Чаклунка дістала із шафи кришталеву чашу і наказала звірятам зігріти її теплом своїх долонь. Після чого додала в неї краплину талого снігу.

— Цей сніг додає чистоти та приємних спогадів, – пояснила вона.

Потім, обережно перемішуючи, додала в чашу зоряну росу, яка мала здатність зцілювати серце і душу.

Зайченя з їжачком спостерігали за процесом, затамувавши подих.

Настала черга морозної мʼяти. Шуня та Хвостик акуратно її подрібнили й висипали до чаші. Чаклунка стала перемішувала суміш, аж поки та не почала світитися ніжним зеленим світлом. Саме мʼята мала надати лікам свіжості та водночас пробудити внутрішнє тепло.

Настала черга ягід горобини. Після того, як чаклунка їх додала, суміш стала рубінового відтінку. Нарешті вона відкрила дзвіночок і впустила в чашу подих вітру.

Готовий еліксир вона перелила в чарівну колбу, закрила її дубовою пробкою і віддала звірятам.

З чудодійним еліксиром задоволені Шуня та Хвостик поверталися  до лісу.

— А хто ж віднесе ці ліки Зимі? – запитав Шуня.

— Не знаю, – знизав плечима Хвостик.

Цю розмову почув лісовий ельф і вирішив і свою лепту внести в загальну справу.

— Про це не турбуйтеся, – мовив він, – я все зроблю.

Хвостик вийшов зранку на вулицю і не міг зрозуміти, що трапилося. Все довкола було білого кольору.  Падав легенький сніг, вкриваючи землю та дерева пухнастою ковдрою. Морозець додавав повітрю чистоти та свіжості. На гілках виблискували тендітні сніжинки, створюючи якусь казкову атмосферу.

— Зима прийшла! – почув він раптом голос їжачка.