Кольоровий сніг

Одного разу Барвиста фея образилася на людей за те, що вони перестали радіти життю і помічати довкола себе красу. Тож перед самим Різдвом вона вирішила забрати в них усі кольори, залишивши лише один - сірий.

 - Думаю, вони навіть не помітять змін, - розчаровано мовила вона про себе і заховала фарби до чарівної скриньки.

Прокинувшись зранку, Поля не могла зрозуміти, що трапилося. Все довкола було сірого кольору - стіни, штори на вікнах, килим на підлозі. Навіть рудий кіт Васька теж став сірим. По сірих вулицях снували сумні перехожі, а сіре небо нависло над містом, мов важкий камінь.

 - Як так? - дивувалася вона. - Куди поділися всі кольори? А як же Різдво та святковий настрій?

Дівчинка підійшла до ялинки й торкнулася руками пухнастих гілочок, які ще вчора були зеленими, а сьогодні разом з меблями зливалися в одну сіру пляму. Сльози навернулися їй на очі. Раптом вона відчула, як щось торкнулося її руки. Придивившись, Поля побачила незвичайний ключ, який ховався за гірляндою. 

Сам він був золотистий, прикрашений яскравими каменями червоного, блакитного та зеленого кольору. Його верхівка мала цікаві переплетіння, що нагадували візерунки на короні. Було враження, що він ніби сяє під світлом.

Дівчинка була впевнена, що не бачила його раніше. 

 - Звідки він тут узявся? І чому не втратив свого кольору? - розмірковувала вона.

Поля зняла ключ з ялинки й поклала собі в кишеню. У неї зʼявилося відчуття, що саме він допоможе їй повернути фарби у життя людей.

Дівчинка вийшла на вулицю і побрела безбарвними вуличками навмання. Вона із сумом спостерігала за тим, як люди, мов роботи, поспішали у своїх справах і навіть не дивилися по сторонах. Невиразні кафе більше не притягували до себе уваги. Світлофори миготіли сірим кольором, створюючи на дорогах затори. І тільки ключ у кишені виблискував, мов останній промінчик надії.

Поля і не помітила, як вийшла далеко за місто й опинилася перед брамою з написом «Місто кольорового снігу».

 - Це ж саме те, що мені потрібно, - весело прощебетала вона.

Та помітивши величезний замок, який висів на вході, її радість відразу змінилася на розчарування.

Невже вона подолала такий довгий шлях дарма? Невже її місто назавжди потоне в сірих буднях?

Від розпачу Поля опустила руки. Дівчинка вже збиралася повертатися назад, аж тут вона згадала про ключ, який лежав у її кишені. Вона швиденько дістала його і спробувала вставити в замок. Почулося легке клацання і двері брами відчинилися навстіж.

Поля переступила поріг і опинилася в якомусь зовсім іншому світі. Місто просто тонуло в барвах. Вулиці, будинки, дерева та все навкруги були вкриті снігом різних відтінків — від ванільно-рожевого до медово-жовтого, від мʼятно-зеленого до сливово-блакитного. Здавалося, що такого різноманіття кольорів Поля ще ніколи в житті не бачила. Затамувавши подих, вона повільно йшла містом. Вулицями прогулювалися радісні та усміхнені люди. Сміялися та гралися різнокольоровими сніжками діти. Навіть повітря тут пахло щастям і задоволенням.

Аж ось до Полі підбігла руденька дівчинка і весело гукнула:

 - Привіт! Ти хто? Я не бачила тебе тут раніше.

 - Я - Поля,- тихо відповіла та.

 - А я - Лорі. Гайда гратися з нами.

 - Не можу, - сумно мовила дівчинка і розповіла про те, що привело її сюди.

Лорі трохи подумала, а потім сказала:

 - Я знаю, хто тобі допоможе. Тобі потрібно до Барвистої феї. Ходімо, я покажу тобі, де вона мешкає.

І дівчатка, взявшись за руки, побігли по кольорових вуличках. 

Будинок феї стояв трохи осторонь і помітно відрізнявся від інших. Це була двоповерхова будівля з безліччю маленьких віконець. Кожне з них було пофарбоване в інших колір, від чого здавалося, що на будинок прилягла відпочити веселка.

Побачивши дівчат, Барвиста фея зовсім не здивувалася, а навпаки відразу звернулася до Полі:

 - Мені відомо, навіщо ти прийшла. Я поверну кольори вашому місту, якщо впораєшся з одним завданням.

Вона запросила дівчинку до будинку і вказала рукою на малюнок, який лежав на столі. На ньому була зображена ялинка, прикрашена кольоровими кульками, цукерками та мандаринами. А потім Фея провела над ним рукою і всі кольори зникли. Малюнок став чорно-білим.

 - Якщо зумієш розфарбувати його знову, отримаєш свою винагороду, - сказала вона і поставила перед дівчиною три баночки з фарбами.

На перший погляд, завдання видалося Полі дуже простим. Та поглянувши на фарби, вона трохи розгубилася. Перед нею було лише три кольори - червоний, синій та жовтий. В голові дівчинки відразу виникли питання:

 - Як же розфарбувати ялинку? А мандаринки?

Поля взялася до роботи. Спочатку вона розмалювала іграшки та цукерки, а далі перейшла до мандаринок.

 - Нехай будуть жовтого кольору, - подумала вона й опустила пензлик в баночку з фарбою.

Випадково крапля з пензлика впала на іграшку червоного кольору. І на її місці утворилася пляма помаранчевого кольору. І тут дівчинка зрозуміла, що можна отримати новий колір, якщо змішати ті, що в неї є. Тож питання з мандаринками було вирішено. Але залишалося ще одне: 

 - Як зробити зелений колір?

Поля спробувала змішати червоний та синій - вийшов фіолетовий. Вона додала туди ще трішки жовтої фарби й отримала темно-сірий.

 - Хоч стовбур ялинки зафарбую, - вирішила вона і продовжила далі експериментувати.

Залишилося поєднати лише два кольори: синій та жовтим. І ось він - яскраво зелений відтінок готовий. За хвилину на малюнку не залишилося жодної незафарбованої деталі.

 - Бачу, ти зуміла потоваришувати з кольорами, - посміхнулася Барвиста фея і простягнула дівчинці скриньку. - Відкрий її, коли повернешся в місто. 

Поля щиро подякувала феї й поспішила назад, адже до Різдва залишалося всього кілька годин.

Сіре місто, як і зранку, виглядало сумним та пригніченим. З вікон будинків падало сіре світло, яке дихало холодом та байдужістю. Дівчинка взяла скриньку і хотіла її відкрити, та зрозуміла, що вона закрита на ключ. Поля мало не заплакала.