1 (Побачення наосліп)

— Зізнайся, що ти пожартувала, — розсміялася Марина і відкинулась на спинку стільця. — Як не соромно!

Насправді ж вона зовсім не ображалася на Валентину, давню подружку. Вони приятелювали ще зі школи — і вже тоді кепкували одна з одної.

Вчора Марині Пташці виповнилося тридцять, але вона чергувала в лікарні й відсвяткувала цю подію у дуже вузькому колі — серед колег. А сьогодні вони з Валентиною зустрілися у кав’ярні.

Хвилину тому подружка зробила їй подарунок у симпатичному блакитному пакуночку, перев’язаному мереживною стрічкою. Там могло бути що завгодно, але точно невеличке. До того ж Оля підбадьорила її, промовивши: «Чого чекаєш? Хочу бачити реакцію». І Марина розгорнула подарунок.

Всередині лежала картка з запрошенням на побачення. Наосліп.

Подружка точно з неї кепкувала. Валя давно вмовляла подружку почати з кимось зустрічатися, і все дарма. Марині було ніколи. Спочатку вона вирішила здобути авторитет в медицині, а вже потім… Потім буде видно. Якщо доля надішле їй розсудливого та терпимого до її роботи чоловіка, який до того ж не викликатиме у Марини роздратування, тоді вона… поміркує над особистим життям.

Зрештою, зараз їй і так непогано.

— Які жарти? — обурилася Валя. — Це — справжній подарунок! Ювілейний.

Подружка виглядала майже серйозною. Невже варто починати ображатися?

— Валь, як ти могла? Знайшла коли сватанням займатися.

— Це — не сватання.

— А що? — Марина тицьнула пальцем в папір. — Адже синім по білому надруковано «Побачення наосліп». Як ще це зрозуміти? Ще б сердечок на додаток до сніжинок наліпили, і можна використовувати на день святого Валентина. За ідею можеш не дякувати.

Валентина була власницею бюро знайомств. Але це не причина, щоб підсовувати ось такі подарунки.

— Ти на дату дивилася? А на місце зустрічі? — не вгамовувалась подружка. — Ми вперше таке робимо.

— Влаштовуєте людям сімейне життя? — скептично поцікавилась Марина. Вона все ще очікувала, що Валя зізнається, що розіграла її.

— Це —  само собою, — кивнула подруга та закликала офіціанта. Попросила ще дві порції глінтвейну. Цьому Марина не перечила. Грудень видався морозяний. І чим ближче до січня, то все холодніший. Вони сиділи у приміщенні вже добрих пів години, а досі хотілося погріти руки об щось гаряче. Валя сьорбнула і продовжила: — Але цього року ми запустили нову послугу. Прочитай вже, нарешті. Мені цікава твоя думка.

Невгамовна Валентина!

Марина закотила очі, і знову взяла до рук глянцеву листівку. Гарна така. Вишукана.

А всередині… Вона не повірила власним очам.

— Тридцять першого грудня? О… двадцять другій?!

Марина підійняла на подругу очі. Валентина примружилась і кивнула.

— Хто піде на побачення наосліп перед Новим роком? Це — здебільшого сімейне свято. А якщо й ні, то зустрічають його з друзями, знайомим колегами, а не… невідомо з ким!

— Все вірно, — несподівано погодилась Валентина і нахилилась вперед. — А з ким зустрічатимеш Новий рік ти?

— Ну…

Це було слабке місце в аргументах Марини. Вона давно мешкала одна, але тридцять першого грудня зазвичай приїздила до батьків. Однак цього року її старший брат запросив їх на новорічні свята до себе у Словаччину. Вони вже навіть валізи спакували.

Можна було б напроситися в гості до Валентини, але на подругу і її чоловіка чекали свекор та свекруха. Від такого запрошення не відмовляються. Марина спробувала помінятися з кимось чергуваннями, але, на диво, ніхто не погодився. Колеги все розпланували на декілька місяців наперед.

Тож… доведеться робити салат «Олів’є». Або ж не робити. Тепер немодно.

До біса моду! Вона хоче відчути цей улюблений з дитинства смак. А ще аромат мандаринів. Настільки смачними вони бувають тільки на Новий рік. І ялинку купить та прикрасить ще бабусиними іграшками. Фарби на них трішки пожухли та навіть витерлися де-не-де. Проте саме ці фігурки залишалися для Марини найулюбленішими…

— Вибач, що нагадала, — Валя торкнулася її руки. — Коли я вигадувала цей проєкт, то в першу чергу думала саме про тебе. І навіть не сподівалася, що захід стане настільки популярним. Навіть довелося орендувати цілий відпочинковий комплекс. Невеличкий, та все ж… На світі надто багато самотніх людей.

Невже вона виглядає настільки… одинокою? Але ж їй подобається жити самостійно. Це набагато краще, ніж з кимось, хто тебе не розуміє. Повна сумісність, фантастичне розуміння з першого слова, та навіть без них — явище рідкісне. Але якщо одного разу ти вже таке пережив, то інші стосунки здаються несправжніми. Сурогатом. Таке — не для Марини.

— Веселенький день народження вийшов. Нічого не скажеш, — пробурмотіла вона.

— Я не хотіла тебе образити, — винувато промимрила Валя. — Навпаки — думала, що ти оціниш гумор і… можливості.

— Які ще можливості?

— Розважитися! — пожвавішала подруга. — Уяви, що це — пригода. Ти прочитала, де це відбудеться? Адже ні, вірно? — Марина знову неохоче піднесла до очей листівку. — Це — відпочинковий комплекс. Для тебе заброньовано номер. Заїжджати можна вже зранку. Святкування відбудеться в залі ресторану. Уяви… Ні, краще не уявляй. Хай буде сюрприз. Столики накриють на двох. Хіба це не чудовий вихід для одиноких людей з можливостями зустріти новий рік у приємній компанії?