10

Марат подивився на речі в її руках, потім поглянув на хлопчика.

— Прямо тут? Біля святкового столу?

Зауваження, хоча й промовлене тихо, привернуло увагу Віті.

— Батькові шорти? Мусять підійти. А от штани точно будуть малі, — прокоментував серйозно, навіть діловито, і відламав курячу ніжку.

Рената розгубилась.

— Можна піти до моєї кімнати. Якщо ти… Якщо тобі не важко. Чи все ж викликати швидку? Тобі точно не потрібний рентген?

— Точно. В мене лише розтягнуті зв'язки. Що таке перелом, я точно знаю. Та й нога згинається. — Шугай спробував продемонструвати рухливість суглоба, приглушено вилаявся й одразу перепросив: — Вибач.

Рената відмахнулась.

— Нестрашно. Але джинси краще зняти. По-перше, вони мокрі, а по-друге, я хочу поглянути на твоє коліно.

— Я б надав перевагу цікавішому «по-третє», — несподівано заявив Марат.

Після цих слів чоловік усміхнувся. Але очі… Погляд у Марата був такий тужливий, що Рената й сама засумувала.

— Тобі допомогти?

Шугай зітхнув.

— Давай-но сюди шорти та тарілку з їжею. Вмираю з голоду.

Залишивши одяг на дивані поряд з Маратом, Рената кинулася до столу. Все, що було, згребла на тарілку. Марат тим часом переодягнувся. Рената сунула Марату тарілку та присіла поряд, щоб оглянути ногу.

Праве коліно виглядало страшнувато — опухле, з синяком та численними вузлуватими шрамами. Ліве теж вкрила біляста павутина шрамів, але колір шкіри не змінився.

Скільки болю довелося винести цій людині? Марат ніколи їй не скаржився, але, напевно, травми траплялися й у ті далекі роки, коли вони ще спілкувалися. Без них спортивне життя неможливе. Як мало вона про нього знає, а колись вважала інакше. Виявилось, що Шугай набагато вродливіший та мужніший, ніж вона уявляла. А ще він дуже її бентежить, коли ось так зовсім близько.

Рената обережно торкнулася понівеченого коліна, намагаючись оглянути з усіх боків. Навіть ці легкі рухи змусили Шугая різко видихнути.

— Ренато, вкрий усе це замороженим горохом. Диван дарма промокає. Може, ти теж поряд сядеш? Зі своєю тарілкою.

Натомість Рената схопила джинси та кинулась до ванної кімнати. Крикнула:

— Зараз повернуся!

— Гей, не здумай прання починати! — голосно зауважив Марат.

— Я тільки на батарею повішу і знеболювальне принесу. Ібупрофен підійде?

— Неси.

Вони сиділи поряд, жували та коментували телевізійні передачі — невимушено та весело, наче робили це десятки разів. Рената не намагалася розібратися у своїх почуттях і не хотіла шкодувати про проведені порізно роки, просто насолоджувалася тим, що відбувалось.

Коли Вітя почав позіхати, Рената на декілька хвилин відірвалася від затишного тепла та провела племінника до кімнати сестри. Простежила, щоб Вітя переодягнувся, і дбайливо закутала ковдрою. Коли вона цілувала племінника в щоку, той уже сопів.

Увійшовши до вітальні, Рената щільно зачинила за собою двері та вимкнула світло. Завдяки новорічним вогникам у кімнаті стало ще затишніше. І інтимніше. Зважившись, Рената налила в келихи шампанське і знову влаштувалася поряд з Маратом. Як же їй добре, коли він поруч, ось так — пліч-о-пліч, нога до ноги!

Вона не помітила, коли її голова опинилася на чоловічому плечі. Марат відставив порожній келих і обійняв її, щоб обом стало зручніше. Суміш спокою та легкого хвилювання примушувала голову обертатись, а Рената не звикла до таких відчуттів.

— Як нога? — поцікавилась, щоб не мовчати.

— Тобі заважає моя нога?

— Я до того, щоб поміняти пакет. Або прибрати зовсім і змастити коліно… чимось.

— У мене є краща ідея.

Його подих ворушив Ренаті волосся.

— Он як?

Передчуття змусило сіпнутись м'язи внизу живота. Її серце билося повільно, але сильно.

Марат пригладив довгі жіночі пасма.

— Ще в школі мріяв торкнутися їх. Любувався білявими кісками з останньої парти. А у старших класах, коли ти почала розпускати їх по плечах, мені страшенно хотілося закопатись у них носом…

— Шугай…

— Ти завжди так чудово пахла. Треба було спокусити тебе раніше. Тоді не було б цих неприємних років розлуки. Мені погано без тебе.

Рената повернула голову та торкнулася губами чоловічого плеча. А потім пробурмотіла, все ще соромлячись:

— На тебе, правда, ніхто не чекає?

— Тільки мама.

— Як вона?

— Загалом добре. Вийшла заміж. Ось тільки трохи захворіла, тому я й... Страшно подумати, але якби цього не сталося, я б так і не приїхав сюди. І ми не зустрілися б.

Рената кивнула та обійняла Марата.

— Страшно.

— Гей, не сумуй! Я тут і весь твій. — Марат помовчав, потім хрипко поцікавився: — А ти?