8

Рената притулилася щокою до чоловічих грудей. Як ніколи раніше вона потребувала опори та захисту. Надто важко у всьому розраховувати лише на себе. Особливо в тих випадках, коли тебе зраджують рідні. Зараз Рената чіплялася за Марата, бо тільки йому вона могла довіряти. Принаймні Шугаю вона вірила більше, ніж сестрі. Саме він прийшов на допомогу, коли Віті був потрібен стоматолог. І якщо Марат досі тут, якщо продовжує няньчитися з чужим по суті хлопчиком і обіймає Ренату так, ніби у нього немає важливішої справи, значить вона йому не байдужа.

Рената крадькома витерла сльозу в куточку ока.

— Все налагодиться. Обіцяю. Тільки не плач.

Марат узяв у руки її обличчя і почав погладжувати великими пальцями вилиці, дивлячись просто у вічі.

— Вона — моя сестра.

— Таке трапляється. Люди — лише люди, і вони помиляються.

— Двічі з того самого приводу?

— По суті всі ми — егоїсти, хто більше, хто менше. Настільки віддані як ти взагалі рідкість.

— Не ідеалізуй мене. Я теж егоїстка.

— Це відколи?

— Дізналася, що ти дістався Сніжані, і лаяла її… негарними словами. Вголос.

— А мене? — Ната хотіла відвернутися, але Марат не дав. — Я заслужив, тому не соромся.

— Ти ж не знав.

— Я не приїхав, коли ти потребувала мене. Уникав поїздок додому довгі роки. Боявся побачити тебе щасливою. І… Ренато, скажу правду, у перші роки після твого уявного весілля в мене було багато жінок. Вибач.

Рената дивилася на чоловіка, який каявся, і думала не про інших жінок у житті Шугая, а про те, що все між ними відбувається вперше, а спільні справи, обійми та навіть щирі, нехай і сумні зізнання лунають зовсім інакше, ніж під час бесід через тисячі кілометрів за допомогою Інтернету. Ось так, очі в очі, кожне слово набуває відчутної чуттєвої інтонації та яскравішого сенсу.

Тільки тепер Рената зрозуміла, чому всі її спроби знайти жіноче щастя з іншими чоловіками зазнали фіаско.

— Ти… лише чоловік.

Шугай насупився.

— Тобі байдуже?

«Помучити? Так було б правильно».

Рената вкотре пожалкувала, що не навчилася кокетувати. Може, варто розпочати?

— Так, — висловилась, посміхнулася, помітивши, як нервує Шугай, і додала: — Якщо ти зараз підеш. Але якщо залишишся…

— Вже залишився.

— Тобі подобаються ревниві жінки?

— Мені подобаєшся ти. Лише ти.

Рената ще не вірила. Занадто багато усього трапилося.

— Правда?

— Сумніваєшся?

І тут Марат почав її цілувати. Рената одразу забула, де знаходиться. Більше не думала про те, що між ними сталося і що чекає на неї в майбутньому. Просто насолоджувалася дарованими нагодою миттєвостями щастя, ніжними та водночас нетерплячими дотиками — доти, поки до кухні не вбіг Вітя.

— Ви чого? Пів години залишилося. Я голодний.

Рената вислизнула з обіймів і забігала між плитою та холодильником. Племінник знову зник у вітальні, а дівчина зніяковіло забелькотіла:

— У барі стоїть пляшка шампанського. Я не розраховувала... Загалом, знайди, будь ласка, а я поки що тут…

— Ніж до рук не бери. Я сам, що треба, наріжу, — скомандував Марат і подався за Вітею.

«Перший поцілунок. Перший! Як же він цілується! Ренато, зосередься. Бісів комбайн. Чому він не вмикається?»

З'явився Марат і вставив потрібну вилку в розетку. Рената лише вдячно кивнула у відповідь.

Вони мовчки закінчили роботу та віднесли страви до кімнати. Поки племінник тягав з тарілки ковбасу, а решту шматочків підрівнював, щоб крадіжку не було помітно, Марат відкоркував шампанське і налив у два келихи. Рената запалила ялинкові вогні, свічку та вимкнула люстру. Вітя тим часом вже запивав ковбасу лимонадом. Разом з дванадцятим ударом він закричав щосили:

— Ура! Новий рік! Я загадав бажання, цілуйте мене! — Рената та Марат розреготалися та подарували хлопцеві бажане. — А ви чого чекаєте? Я все бачив.

Шугай взяв Ренату за обидві руки та міцно поцілував у губи. А потім тихо повідомив:

— Я теж бажання загадав. А ти?

— І я, — з викликом у голосі підтвердила Рената.

— Сподіваюся, правильне?

— Правильне, це яке? — лукаво поцікавилась дівчина.

Марат заговорив ще тихіше:

— Вітя засне, і я тоді все поясню.