7

Стрілки настінного годинника показували одинадцять.

Крикнувши племіннику «Вмикай», Рената кинулась на кухню. Витерла рушником щоки, витягнула з духовки курку, перевірила готовність та перенесла на блюдо. Дістала з холодильника заздалегідь нарізані овочі для «олів'є» і почала змішувати їх у мисці разом із майонезом, а потім накладати в салатницю.

Відчувала, що Марат спостерігає за нею, спершись на дверну раму, але не оберталася. Побоювалася, що знову розплачеться.

Це ж треба? Вона влаштувала істерику. До чого ж прикро! Але він теж не ідеал. Якби кохав…

Рената дістала з холодильника ковбасу та запечене м'ясо, поклала на дерев’яну дошку, взялася за ніж.

— Ренато... — покликав її Марат.

— Ти фотографію коли отримав — до чи вже після приїзду Сніжани?

— Після.

Про це вона й сама могла здогадатися. Поки подруга сестри не поїхала з країни, Рената з Шугаєм ще планували спільне майбутнє. Можливо, річ зовсім не у фотографії? Що, якщо Сніжана настільки сподобалася Марату, що він вирішив не чекати на ефемерне щастя? Подруга Рити — дівчина вродлива. Довгі ноги, ангельське личко, спокуслива посмішка.

— Гадство, — не витримала Рената, порізавши палець ножем.

Чому їй так не щастить?

— Перекис водню є? — зірвався з місця Марат і вхопив її за руку.

— До дідька перекис! — Рената вирвала руку і сунула її під холодний струмінь води. — Ти тому з нею одружився? Через фотографію? Чи так сильно сподобалась?

Рената витягла з шафи аптечку, дістала стерильний пластир. Спробувала розпакувати.

— Хто сподобався? Про кого ти увесь час говориш?

Марат відібрав у неї пластир, сам заклеїв палець. Рената не підвела очей, коли казала:

— Про твою дружину Сніжану.

Сильні руки знову обійняли її тіло. Рената опинилася там, де дуже хотіла — в обіймах Шугая. Їй стало так добре, що аж страшно, і Рената почала вириватися. Ось тільки Марат не відпускав.

— Подивися на мене, — попросив він тихо, але вимогливо.

— Навіщо?

Рената не хотіла знову плакати. І звикати до обіймів — теж.

— Ренато, зроби, як я прошу.

Ховаючи смуток, Рената підійняла очі та норовливо заявила:

— Міг би зателефонувати та поцікавитися, хто насмілився вкрасти твою наречену. Не довіряв? Чи зрадів, що збув мене з рук?

— Все сказала?

Рената кивнула, розуміючи, що подібні скарги її не прикрашають.

— Вибач. Зрештою, ми лише розмовляли скайпом. Наївно було сподіватися… Тобто… Я не про це хотіла сказати. Загалом, ти мав повне право…

— Ми зі Сніжаною не одружені. Точніше, ніколи не були одружені. — Рената не ворушилась, ще не вірячи почутому. Як же так? — Але ти теж добра — прислала до мене липучку з навігаційним приладом у голові. Ця дівчина переслідувала мене по всій країні. Хлопцям з клубу доводилося прикривати мене і навіть ховати, щоб твоя Сніжана не вчепилася кліщами в якусь частину мого нещасного тіла.

— Частину? — поцікавилась Рената й негайно почервоніла з ніг до голови.

Фісташкового кольору очі заіскрились сміхом. Смикнуло ж її вчепитися за це слово!

— Довелося стерегти все, але особливо безіменний палець на правій руці. Чому ти вирішила, що я одружений?

— Але я бачила фотографію у журналі. Ти з нею… — Ната вдихнула, видихнула, – … цілувався. А нижче було написано, що невідома в блакитному бікіні це, швидше за все, твоя наречена, яку раніше не помічали серед амурних пригод самотнього хокеїста.

— Це вона мене цілувала. Я ж не встиг ухилитися.

— А потім Сніжана надіслала фотографію у весільній сукні, продемонструвала обручку і написала у повідомленні, що ви одружилися. А ти...

— Що я?

— Ти промовчав!

— Ренато, ти ж розумниця. Подумай сама — як я міг прокоментувати цей… цей кошмар, якщо не підозрював про нього? І бісову газету не бачив. Мабуть, якесь місцеве видання на Гаваях. А ти чому мені не написала, не вилаяла? І, якщо ти вже забула, я теж отримав компромат.

Рената слухала і розуміла, що Шугай правий. Якщо він не одружився, то й знати ні про що не міг. І тут вона згадала, чому не висловилася йому з цього приводу — якби наважилася, звісно.

— Я не могла. У нас комп'ютер згорів, а щоб купити новий, довелося добряче економити. Рита вилила на нього чай. Випадково чи… Повірити не можу!