4

Хлопчик і дорослий, які вели свою чоловічу розмову, розреготалися, і Рената відволіклася від неприємних спогадів. Краєм ока оглянула Шугая. Він обстриг довге волосся і тепер носив коротку стрижку. Риси обличчя стали різкішими, трохи запалі щоки вкрила коротка щетина. Міцна засмагла шия ховалась у комірі светра.

Ручна робота? Невже дружина зв'язала? Може мама?

Рената знала, що мати Марата давно живе за кордоном. Перебралася туди майже одразу після від'їзду сина. Можливо, також повернулася, як і він? Цікаво, хто на нього чекає вдома? Збирався ж він з кимось святкувати Новий рік?

Рената пригадала, як вони побачились після закінчення школи на зустрічі випускників. Шугай уже отримав виклик до хокейного клубу і навіть зробив канадську візу. Університет Марат залишив. Так вийшло, що у ресторані вони опинилися за одним столом і чудово провели час за розмовами, а наприкінці обмінялися адресами електронної пошти.

Шугай написав їй першим. Розповів про успіхи та невдачі, про незвичне життя та місцеві звичаї, а потім запропонував спілкуватися скайпом. Рената погодилась. Що частіше вони спілкувалися, то більше їй хотілося мати гарний вигляд перед екраном комп'ютера. Вона чепурилась і хвилювалась, поглядаючи на годинник в очікуванні чергової розмови.

З кожною бесідою вони ставали наче ближчими, краще розуміли одне одного, довіряли найпотаємніше. Винятком довгий час залишалися почуття. Але одного разу Рената одержала на Новий рік справжню листівку поштою. Привітання починалося словами: «Кохана Рената», а закінчувалось «Твій Марат». Рената перечитала її сотню разів, не менше, і поцілувала стільки ж. Тепер і собі вона могла зізнатися, що кохає цього парубка.

Наступна розмова скайпом після цього випадку виявилася трохи незручною. Рената страшенно бентежилася, але Марат одразу все розставив по місцях словами «У листівці усе правда. Ми все вирішимо, як тільки я зможу приїхати. Ти мені потрібна тут. Скрізь».

Дивно, що вона досі пам'ятала кожне слово з давньої розмови, особливо після того, що сталося пізніше.

Але сьогодні — свято. І Марат дуже їм допоміг. Це варте того, щоб забути старі образи, особливо якщо забути їх дуже хочеться.

Вони дружно вивантажилися з автомобіля і попрямували у бік під'їзду. Марат затримався, щоб увімкнути сигналізацію, а Вітя випросив у Ренати ключі та помчав відчиняти двері.

Рената зачекала на Шугая та пішла поруч. Зиркнула на чоловіка.

— Дуже сподіваюся, що ми не забрали у тебе занадто багато часу. Мабуть, тебе вже зачекалися.

— Сердишся, що я напросився на пиріг?

Невже він вважає, що вона не хоче його бачити? Чи вже сам шкодує?

— Все не так! — заперечила Рената. З під'їзду вийшла сусідка, привітала її з прийдешнім святом, і Рената відповіла їй тим самим. Це дозволило їй трохи заспокоїтися. — Навпаки. А навіть рада. Ти нам дуже допоміг.

— Значить, запрошуєш лише через вдячність?

Ну що за чоловік! Сказала ж, що рада.

— А якщо навіть так? Втечеш?

Не буде вона його вмовляти. Не хоче, то нехай іде.

— Після того, як пообіцяв дитині?

— Значить, тільки через Вітю?

Жах! Навіщо вона це сказала? Видала таємні думки. Дурень зрозуміє, а Шугай не дурний. Ще подумає, що вона… Гаразд. Нехай так — їй насправді хочеться, щоб Марат увійшов до її квартири, сів за стіл, і вони поговорили, як мали зробити це багато років тому, але не зробили.

— А тобі як більше подобається?

Рената послизнулася на сходах, і Марат підхопив її під руку. Ренату струсонуло, наче від електричного розряду. Чоловік поглянув їй в обличчя стурбованим поглядом, і вона рвонула вперед, щоб сховати емоції.

— Люблю, коли за столом багато людей, і всі тішаться. У таке свято належить бути щасливими.

— Чудово, — заявив Марат.

Рената збиралася уточнити, що він має на увазі під цим словом, але у відчинених дверях квартири вже маячив Вітя.

— Негайно додому! Застудишся.

— А чого ви так довго? Я зголоднів.

Рената обтрусила з чобіт сніг і увійшла до передпокою. Марат ступав слідом. Тихо поцікавився:

— Я тут подумав... Може, у вас там своя компанія. — Рената знову засмутилася. Невже все ж розвернеться і піде? Вона вже зібралася вмовляти чоловіка залишитися хоча б на чай, коли він продовжив: — Але я іншого приводу не чекатиму. Я мушу дізнатися, як ти живеш.