6

Влад мовчав і дивився на її губи, ніби ніколи не бачив жіночого рота та будь-що хотів спробувати його на смак. А потім він раптово звів очі. І тоді Оля вимовила:

— А зараз уже ні?

Здивуватися власній сміливості Оля не встигла. Всі думки зникли, випарувалися, мозок ніби звільнився від непотрібної інформації та був готовий сприйняти нову, коли Пшеничний нахилив голову — повільно, даючи можливість ухилитися. Але Оля зрозуміла, що не хоче відсуватися чи відвертатися. Навпаки, мріє, аби цей чоловік її поцілував.

Влад торкнувся її рота обережно, навіть ніжно, майже лагідно. Трішки відсунувся та знову глянув їй в обличчя. Своєю чергою й Оля подивилася — у чоловічому погляді теж була ніжність. Можливо, він згадав, якою вона була в юності?

Яка різниця? Навіщо думати, якщо можна насолоджуватися?

Цього разу Оля сама потягнулася до Влада. Притулилася до його рота та обійняла за шию. У відповідь Влад обійняв її. Вони цілувалися, наче знайомилися, але вже наполегливіше, ніж першого разу. Оля вдихала не лише аромат хвої та мандаринів, але й запах Влада, поки що незнайомий, проте приємний. Якщо це і був одеколон, він дуже йому пасував.

Голова крутилася все дужче, а за опущеними повіками миготіли, спалахували та гасли вогники, наче на новорічній гірлянді. А коли в думках виринали спогади про Руслана, Оля проганяла їх геть. Він зрадив її, залишив її, і вона не зобов'язана зберігати йому вірність.

Оля настільки захопилася, що коли Влад на мить відсторонився, протестувально схлипнула.

— Секунду, — прошепотів Пшеничний, однією рукою заспокійливо погладжуючи її по спині, а другою оживляючи екран телефону. — Оль, а вже дванадцята.

— Ой! — стрепенулась вона. — А що ж тепер робити?

— Ніколи не зустрічав Новий рік настільки приємно, — зауважив Влад, погладжуючи Олю по волоссю.

— А нам не варто випити шампанського? Хіба не так належить? — шепотіла вона та жмурилася. Їй здавалося, що ще трохи, і вона замурчить, наче сита та задоволена кішка.

— Тільки якщо ти хочеш. Пропоную загадати бажання та скріпити його ще одним поцілунком.

Влад сказав це настільки серйозним тоном, що Оля ні на мить не засумнівалася, що саме так варто вчинити.

— Згодна, — кивнула вона та заплющила очі, намагаючись вирішити, чого вона хоче. І раптом зрозуміла, що лише одного — щоб і наступний Новий рік зустріти так само. А ще вона повірила, що після такого неординарного свята її життя обов'язково зміниться на краще. Не може не змінитись.

— Загадала? — поцікавився Влад, ледь помітно торкаючись губами її скроні.

Оля кивнула, але очі розплющила не одразу. Пшеничний поцілував її в вилицю, потім в іншу. Торкнувся підборіддя. Вона посміхнулася та розплющила очі.

— Вже. А ти?

— І я.

— Розкажеш?

— Ні, — похитав він головою, теж усміхаючись. — Не можна.

— Гаразд. А що ж тепер?

— А зараз…

Оля ніколи так не цілувалася. Вона уявити не могла, що можна займатися цим хвилин п'ятнадцять, а, може, і всі тридцять поспіль і не занудьгувати. При цьому Влад навіть не спробував її роздягнути. Лише торкався поверх одягу. І Оля торкалася. Їй хотілося.

У телевізорі щось діялося, але він їх не хвилював. Набагато цікавіше було обійматися та цілуватися з Владом.

А потім подзвонили у двері.

* * *

Першою прийшла думка — не відкривати. Оля ні на кого не чекала. Нехай ідуть геть усі, хто б не з'явився. Рано чи пізно невідомим, чи невідомому набридне дзвонити. Проте хтось за дверима виявився дуже наполегливим.

Зітхнувши, Оля вирушила в передпокій, на ходу розчісуючи пальцями волосся. Бездумно відкрила, навіть не поглянувши у вічко. За дверима стояв Руслан.

Без вітання він зробив крок уперед, намагаючись увійти, але Оля навіть не ворухнулася. Це було сміливо з її боку. Поруч з Русланом вона виглядала Дюймовочкою. Проте квартира належала їй — на щастя, Оля не встигла прописати тут співмешканця, і тепер вона не збиралася поступатися жодним сантиметром.

Мабуть, Руслан здивувався дуже сильно, бо відкрив рота і, не видавши жодного слова, знову його закрив. Не міг підібрати слова? А чого він чекав? Що вона кинеться йому на шию? Оля заборонила собі жаліти цю людину. Руслан її образив, а вона не мазохістка.

Оля кашлянула та сперлася долонею об дверну коробку.

— І що, навіть увійти не можна? — нарешті прорвало Руслана. Він навіть розвів руками. Виглядало це дуже смішно. Якби не напружена ситуація, Оля розсміялася б.

— Не можна, — стверджувально хитнула головою. — Ніч на дворі. Не помітив? Тобі чого?

Слова дивно легко злітали з губ. Чи сталося це під впливом шампанського, чи вся справа в поцілунках — не так уже й істотно. Важливо, що Олі вдалося здивувати Руслана ще більше.

— Мені? — Він задумався. Окинув Олю уважним поглядом. Придивився до обличчя. — Ти спала? Чи...

— Чи, — відповіла Оля, навіть не кліпнувши. — Ти один? А де Каріна? Невже ти залишив нову... Що це я справді? Ти залишив стару подругу одну? Хоч шампанське випити встигли — за нове життя?