5

Влад поклав ялинку на підлогу та швидко позбувся черевиків і куртки, під якою виявився гарний светр, явно дорогий. Джинси теж були гарної марки. Руслан зазвичай чатував, коли на цього виробника робили знижку в інтернет-магазині.

Оля забарилася з курткою в руках, і Влад відібрав її у неї, щоб повісити на вішалку.

— Де ставимо? — поцікавився діловито.

— У вітальні, — кивнула Оля у відповідному напрямку.

Пшеничний підхопив дерево та сокиру. Увійшов у помешкання та озирнувся.

— Гарна кімната. Простора. І килимів немає, що вже добре. Тріски не застрягатимуть.

Оля затримала погляд на його кольорових шкарпетках. Руслан би такі не купив. А ось Олі шкарпетки сподобалися, і Владу вони пасували.

— Підлога тут без підігріву. Може, капці вбереш? Є приблизно твій розмір. Нові, — додала в кінці, тому що Влад застиг з сокирою в руках, мовчав і витріщався на неї. Про що він міркував? Можливо, про те, чому вона тримає вдома чоловічі капці, і де цей чоловік? — Щось не так?

— Ти дуже гарна і схожа на студентку.

— Правда? — Оля не очікувала почути комплімент. Поправила розтріпане волосся. Потягнула вниз джемпер. Її щоки все ще горіли після морозу. Або не від нього. Руслан вже давно не тішив її компліментами. Оля вважала, що це нормально, якщо люди давненько разом. Але якщо вона помилилася?

— Можеш мені вірити.

І вона вірила, що саме так і вважає Влад. Та й навіщо йому брехати? Він сам сказав, що ні на що не розраховує. Поставить ялинку та…

Оля не хотіла починати сумувати прямо зараз. Ще встигне. Вона струсонула головою та посміхнулася. Колись вона прочитала, що якщо постійно посміхатися навіть попри всі обставини, то настрій обов'язково покращиться. Чому б це не перевірити?

— Я зараз повернусь.

Вона втекла до спальні та відчинила шафу. Зняла з вішалки ошатну сукню, але потім згадала, у що одягнений Влад, і повісила сукню назад. Зупинилася на трикотажному з широкими штанинами костюмі. Нанесла на волосся спеціальний засіб і розчесала його густим гребінцем, поки пасма не стали гладкими, наче шовк. Відтінила очі графітового кольору олівцем, торкнулася помадою губ і бризнула на потилицю улюблені парфуми з білим мускусом.

Навіщо вона це робить, Оля воліла не замислюватись. Виглядати вічною студенткою чудово, але, можливо, її жіночний вигляд Владу теж сподобається?

Оля поглянула на зачинені двері. Звідти долинав стукіт сокири. Оля не хотіла, щоб Влад пішов, але як його затримати, не знала. Вона ще не опустилася до того, щоб благати, особливо свого колишнього студента. І все ж, щось вона може зробити, не принижуючись.

Оцінивши себе у дзеркалі, Оля вийшла на балкон за коробкою з іграшками та притягнула її до вітальні.

Влад одразу дав спокій сокирі й кинувся їй назустріч, щоб підхопити велику коробку.

— Тобі робити нічого? Могла ж мене покликати.

— Вона зовсім неважка. Там тільки іграшки, а вони порожні, — виправдовувалася Оля та посміхалася у відповідь на несподіваний вигук Влада. — Тобі має бути соромно, Владе Пшеничний. Хіба можна лаяти свого викладача?

— Я не лаю, а турбуюся.

— Впевнений?

— Абсолютно. А ще, ти — більше не мій викладач.

Він поклав коробку на підлогу та випростався.

— А хто ж тоді?

Вона з ним кокетувала.

Оля не вірила, що це робить. З Русланом вона ніколи собі такого не дозволяла. Жодного разу бажання загравати не виникло. Як же боляче про нього згадувати!

До біса біль. До дідька Руслана. Колись він прямо висловився про свої бажання, і Оля прийняла умови. Тоді вона помилилась. Не факт, що не зробить це знову. Але зараз... Зараз їй раптом захотілося...

* * *

Влад зробив крок і зупинився практично впритул. Дивився на Олю зверху, і з його очей ніби лилося тепле, зігрівальне світло. Потім він повільно простягнув руку та торкнувся її волосся, заправив пасмо за вухо. Цієї миті Оля на секунду заплющила очі. Почувалася вона незвично, але як саме, пояснити не могла.

— Дуже, дуже, дуже гарна жінка, — вимовив він хрипким голосом, змушуючи Олю вібрувати. Гарна? Можливо. Вона повірила Пшеничному. Але що їй робити, якщо він зараз її поцілує? Оля прочинила рота — адже треба було щось відповісти, хоча, хто знає, чи потрібно, — але так нічого й не сказала. Влад опустив погляд на її губи та раптом відсахнувся. Вимовив діловито: — Що там у нас за планом? Гірлянда? Верхівка?

— Звичайно! — зірвалася з місця Оля.

Вона подавала Владові новорічні прикраси, а він вішав їх на ялинку. Вони дружно та дуже швидко — навіть занадто — вбрали красуню, а потім встали поруч, милуючись.

— Гарно вийшло. І іграшки у тебе старовинні. У моєї бабусі є такі ж, — повідомив Влад і невимушено, наче завжди так робив, обійняв Олю за плечі.

Вона застигла лише на мить, а потім обережно, навіть трохи незграбно притиснула голову до чоловічого светра, куди вийшло.

— Мені вони теж дісталися в спадок від бабусі. Батьки у нову квартиру придбали сучасні, а я ці люблю. Вони мені дитинство нагадують.