1 (Невипадкова випадкова зустріч)

Якось 31 грудня, або Що ви собі дозволяєте?

– Як це, їдете на Мартиніку? Хто святкує Новий рік на Мартиніці?! Ти ж обіцяла, що Марічка... Не смій відключатися!

Сергій в серцях кинув стільниковий на підлогу. Той розлетівся на декілька частин.

Гаразд. Нехай. Він знайде, де зустріти черговий рік.

Чоловік натягнув на себе перше, що потрапило під руку, схопив перев'язану мотузкою ялинку та вибіг на вулицю.

* * *

Галя поспішала додому, оскільки витратила на покупки більше часу, ніж планувала. Звичайно, сусідка не залишить Іванка одного, але жалісливий жінці теж потрібно готуватися до свята.

Сніг сліпив очі, і Галя ледь не налетіла на чоловіка у спортивному костюмі. Той палив на узбіччі, біля її будинку. Коло його ніг лежала ялинка.

Вона ж забула про головне!

– Продаєте? Скільки?

Блиснувши синіми очима з-під в'язаної шапки, чоловік витягнув з рота цигарку, скинув попіл, переступив з ноги на ногу і зіщулився. Не дивно, в такий мороз.

– Усі гроші, Мельникова.

Тільки тоді Галя зрозуміла, хто перед нею.

– Боженко? Сергій, невже ти?!

– Начебто. А що, не схожий?

– Якщо придивитися... Але, якби не ялинка, точно б повз пройшла. Ти чого тут? – Сергій відвів погляд убік та мовчки продовжив палити. – Послухай, ти її, напевно, собі купив?

– Ну...

Він нічого не пояснював, не скаржився, але Галя одразу відчула: щось негаразд.

– Боженко, зізнавайся. В чому справа? Чому ти тут і ледь одягнений?

– Так чудово все. Краще не буває.

– Ти мене знаєш. Так просто я цю справу не полишу.

– Бери дерево, поки дають. Все одно викидати ніс.

– Викид... – Слово затихло, а жіночий мозок гарячково запрацював. А як же інакше? Стільки часу простоював без важливих справ. – Мій будинок поруч. Може, допоможеш? У мене руки зайняті.

– Куди нести?

Сергій викинув у замет недопалок, підхопив одну з сумок, ялинку та попрямував поруч.

* * *

Галя Мельникова.

Він теж її не впізнав. Звичайна жіночка в синій куртці, з капюшоном на голові і в джинсах. Таких – тисячі. З десяток повз пройшли, поки він палив, не наважуючись залишити біля сміттєвого бака дерево за двадцять доларів. Як-ні-як, для дочки купував. Цікаво, на Мартиніку завозять ялинки?

Гаразд, чого вже тепер. Допоможе Галі з поклажею, переодягнеться та поїде в клуб до Артура. Там йому точно нудьгувати не доведеться. Горілка, «Олів'є», дівчатка – ніякої витонченості і равликів, проте без брехні і фальші.

Галя щось говорила про ювілейну зустріч випускників у наступному році, хронічно несправний ліфт і чудову сусідку, але Сергій майже не слухав. Перед ним миготіли короткі чобітки без підборів. На такі його колишня дружина навіть не поглянула б. І на джинси подібної якості – теж. Зате Алла не могла похвалитися настільки спокусливою фігуркою.

Йому терміново потрібно до Артура, якщо такі деталі не дають спокою.
Чоловік спробував зосередитися на новинах, але очі не слухалися, і Сергій змирився. Адже про це ніхто не дізнається.

Він зовсім забув! Там же живе Генка: весь «в шоколаді» та краватці-метелику, а він, Сергій – у спортивній шапці. Незрозуміло тільки, чому юрист в енному поколінні оселився в такому непопулярному мікрорайоні? Йому б більше підійшов особнячок на тихій вулиці. Хоча, ніколи не вгадаєш, що ховається за дверима сучасних будинків.

Сергій вирішив, що привітає Мельникову з наступаючим, чмокне в щоку прямо в коридорі та піде собі. А чому, власне, в щоку?

Він уявив миле личко Галі і пропустив той момент, коли вона влетіла в квартиру і втягнула його туди ж. За звичкою Сергій зірвав з голови шапку, але, побачивши себе в дзеркалі, пошкодував про отримане виховання.

Коротке волосся стирчало в різні боки, а руки – зайняті. Неголене обличчя теж не додавало йому привабливості.

Літня жінка, що з'явилася в передпокої у відповідь на Галин щебет, сіпнулася від нього, як від прокаженого. Або бомжа.

Дожився, Боженко.

Він чекав, що зараз вискочать Генка, діти, але ніхто не з'явився. Жінка, яка виявилася тією самою чудовою сусідкою, пішла додому. Галя зняла куртку, чобітки і почала керувати:

– Сумку – в кухню. Ялинку – в вітальню. Кросівки зніми. Вони точно промокли. Я піду ставити чайника. Чи тобі чогось міцнішого?

Він збирався сказати, що йому треба йти, коли Галя озирнулася. І тут він згадав, що тільки вона вміла дивитися так дбайливо, наївно і спокусливо водночас. Багато років тому цей коктейль йому дуже подобався. Та й зараз – теж.

– Міцніше – пізніше. 

Що він говорить? Йому ж треба до Артура!