7

Тая стояла у колі чоловіків – до речі, вперше за останні кілька років, і майже насолоджувалася цим. Спартаку не подобалося, коли навколо неї метушилися інші особи протилежної статі. Однак Таї доводилося стикатися з ними по роботі, і вона перестала розповідати вдома про свої справи.

Але сьогодні Тая вирішила, що на якийсь час забуде про майже-чоловіка і згадає, що вона – приваблива жінка. Якби її керівництво наполягало на відрядженні в таке свято, вона хоча б поборолися за дозвіл їхати туди разом з коханим. Що за дурна заборона?

До речі про деспота-начальника: вже якийсь час він стояв у дверях великої затишної вітальні та свердлив її поглядом. Тая відчувала його так, немов він був матеріальним і торкався її тіла у дуже різних місцях, змушуючи нервувати й червоніти. Що за підліткова реакція? Вона вже давно доросла самодостатня жінка.

«Він лише оцінює тебе, як товар з ескорт-послуг, не більше і не менше».

Хто ще турбував Таю, так це господар вечірки. Він представився Микитою. Невже він і є той самий друг, який міг зробити Вербицькому подарунок у вигляді подружки на вечір? Якщо так, тоді... Невже її викрито? Хоча, з іншого боку, подарунок Арсену міг зробити й хтось інший. А блондинка Тая могла не запам'ятати ім'я.

Жінка не втрималася і поглянула на Вербицького. Він не дивився на неї як на особу, яка його обдурила і заслужила на те, щоб бути вигнаною або покараною. Погляд світло-сірих очей гіпнотизував до такої міри, що Тая ледь не розштовхала шанувальників, щоб вирушити назустріч невідомому, загадковому, але й неймовірно звабливому.

«Гей, він же диявол. Чи ти забула? Квіти, натяк на татуювання. Цікаво, що у нього там? Бачиш? Впливає! Швидше б вже за стіл кликали, чи що».

За стіл їх запросили, але ця ідея виявилася не надто вдалою. Не в плані їжі – цього якраз було вдосталь. Відмінно сервірований стіл, традиційні, але подані зі смаком страви виглядали чи не витвором мистецтва. Молоденький офіціант ненав'язливо і майже непомітно для інших розливав напої.

Тая ледь втрималася від того, щоб дістати телефона і сфотографувати усе це. Вийшла б відмінна світлина-листівка для якоїсь рекламної акції. Ось тільки для необізнаних про її рід діяльності така поведінка може здатися дивною. А для Вербицького – тим більше. Арсен же гадає...

Що ж він гадає? По його обличчю нічого неможливо розібрати.

Їх, природно, всадовили поруч. Вербицький поводився бездоганно, прислуговуючи за всіма правилами етикету й одночасно приділяючи достатньо уваги для того, щоб інші чоловіки зрозуміли – Тая прийшла з ним, і тільки він має право покласти руку на спинку її крісла, торкнутися руки або навіть ноги – коліном й випадково, звичайно ж. Ось тільки Тая при цьому кожного разу ледь стримувала тремтіння. І воно не було проявом страху.

Вона сподівалася, що з боку це не помітно, але коли Микита виголосив тост, і присутні кришталевим передзвоном провели майже минулий рік, у вухах у Таї пролунав турботливий і чомусь спокусливий голос Арсена:

– Може, принести шубу? Ти, здається, замерзла.

Спостережливий який!

– Не варто, – промовила вона без тіні подяки, ніби так і мало бути, та поклала в тарілку якийсь симпатичний салат.

– Погоджуюся. Прикривати таку сукню – гріх. А те, що в ній, подвійний гріх.

Таї довелося запити листок руколи шампанським. Смак вийшов дивним. Ця суміш гірчиці, горіха і вина...

Можливо, їй почулося? Про гріх.

– Вам не подобається моя сукня?

Навіщо вона запитала? Невже це щось заразне? І все ж вона помилилася: Вербицький не просто змій, він змій-спокусник. Інакше чому їй сподобалося те, що він сказав? Якщо раніше Таю не чіпала історія першої на Землі жінки, тепер вона тій співчувала.

– Ми на «ти». Відповідати чесно?

– Звичайно. Інакше я б не цікавилася.

Арсен нахилився до неї, поклав руку на жіноче стегно, прикрите тканиною, і промовив тихо, низькочастотно:

– Мені немає діла до твоєї сукні. Інша справа те, що в ній упаковано. Ось це мені...

– Відмінний стіл, офіціант – все це, напевно, дуже дорого? – боягузливо перебила Вербицького Тая.

Арсен повільно прибрав руку і відкинувся на спинку стільця.

– Микита – власник мережі ресторанів «Коляда». Може, чула?

Не тільки чула, а й бувала там. Однак ніколи б не подумала, що буде зустрічати Новий рік в такій компанії.

– Щось знайоме.

– От він і викаблучується. З іншого боку, навіщо морочитися, вірно?

– Вам... Тобі видніше, – вибрала індиферентну відповідь Тая. Повинна ж вона хоч іноді згадувати про те, яку роль ту грає. А це складно, з огляду на, як на неї впливає Арсен. Тая досі відчувала тепло від його долоні на своїй нозі. – А Тетяна? Хто вона?

Тая не одразу усвідомила, що таке питання виходить за рамки її статусу, але виправдовуватися не хотіла. До того ж нетактовність завжди можна списати на її обговорений раніше «образ». Та й Вербицький, здається, не побачив в цьому нічого зухвалого.