Розділ 1

— Зізнайся, що ти пожартувала, — розсміялася Марина і відкинулась на спинку стільця. — Як не соромно!

Насправді ж вона зовсім не ображалася на Валентину, давню подружку. Вони приятелювали ще зі школи — і вже тоді кепкували одна з одної.

Вчора Марині Пташці виповнилося тридцять, але вона чергувала в лікарні й відсвяткувала цю подію у дуже вузькому колі — серед колег. А сьогодні вони з Валентиною зустрілися у кав’ярні.

Хвилину тому подружка зробила їй подарунок у симпатичному блакитному пакуночку, перев’язаному мереживною стрічкою. Там могло бути що завгодно, але точно невеличке. До того ж Валя підбадьорила її, промовивши: «Чого чекаєш? Хочу бачити реакцію». І Марина розгорнула подарунок.

Всередині лежала картка з запрошенням на побачення. Наосліп.

Подружка точно з неї кепкувала. Валя давно вмовляла подружку почати з кимось зустрічатися, і все дарма. Марині було ніколи. Спочатку вона вирішила здобути авторитет в медицині, а вже потім… Потім буде видно. Якщо доля надішле їй розсудливого та терпимого до її роботи чоловіка, який до того ж не викликатиме у Марини роздратування, тоді вона… поміркує над особистим життям.

Зрештою, зараз їй і так непогано.

— Які жарти? — обурилася Валя. — Це — справжній подарунок! Ювілейний.

Подружка виглядала майже серйозною. Невже варто починати ображатися?

— Валь, як ти могла? Знайшла коли сватанням займатися.

— Це — не сватання.

— А що? — Марина тицьнула пальцем в папір. — Адже синім по білому надруковано «Побачення наосліп». Як ще це зрозуміти? Ще б сердечок на додаток до сніжинок наліпили, і можна використовувати на день святого Валентина. За ідею можеш не дякувати.

Валентина була власницею бюро знайомств. Але це не причина, щоб підсовувати ось такі подарунки.

— Ти на дату дивилася? А на місце зустрічі? — не вгамовувалась подружка. — Ми вперше таке робимо.

— Влаштовуєте людям сімейне життя? — скептично поцікавилась Марина. Вона все ще очікувала, що Валя зізнається, що розіграла її.

— Це —  само собою, — кивнула подруга та закликала офіціанта. Попросила ще дві порції глінтвейну. Цьому Марина не перечила. Грудень видався морозяний. І чим ближче до січня, то все холодніший. Вони сиділи у приміщенні вже добрих пів години, а досі хотілося погріти руки об щось гаряче. Валя сьорбнула і продовжила: — Але цього року ми запустили нову послугу. Прочитай вже, нарешті. Мені цікава твоя думка.

Невгамовна Валентина!

Марина закотила очі, і знову взяла до рук глянцеву листівку. Гарна така. Вишукана.

А всередині… Вона не повірила власним очам.

— Тридцять першого грудня? О… двадцять другій нуль-нуль?!