РОЗДІЛ 5

В ЯКОМУ МИЛОСЛАВА ДИВНИМ ЧИНОМ ОПИНЯЄТЬСЯ В МАШИНІ ТОГО-ХТО-НЕНАВИДИТЬ-ХОТ-ДОГИ

Милослава тримала в руках піджак, здивовано роздивляючись темну тканину. Вочевидь Ярослав був тут, коли вона заснула, й вирішив вкрити її, але вона не розуміла навіщо він це зробив. Вони були не настільки близькі. Ні. Відверто кажучи, вони були ледве знайомі. Цей жест був зайвим, особливо враховуючи її відношення до нього. І все ж... Він зробив це, й це розбудило щось глибоко всередині неї. Хоча Милослава ще навіть не здогадувалася що саме.

Вона пройшла уздовж столів, у інший кінець офісу, й ненадовго зупинилася, вкотре дивуючись ідеальному, якомусь маніакальному порядку на його місці. А потім, залишивши піджак Ярослава на спинці його крісла, повернулася за свій стіл, й подивилася у вікно.

Усі не дарма так квапилися повернутися додому. З настанням темряви за вікном почалася справжня злива. Дороги перетворилися на ріки. Й, хоча всі вікна в офісі були закриті, Милослава чула шум вітру, грому й дощу так, ніби вона знаходилася на вулиці.

Примружившись, вона розім'яла шию, та подивилася на годинник, сподіваючись, що проспала не надто довго. Взагалі-то Милослава не збиралася спати. В неї ще було достатньо роботи з обома проектами, й ані керівників, ані замовників не хвилювало, скільки годин вона проведе без сну. Вони лише чекали від неї результату.

Лише батьки та Рина хвилювалися через те, що вона досі не повернулася додому. Проте Милослава попередила їх, що затримається на роботі.

Звісно, їм це не подобалося. Вони вважали, що вона забагато працює. Й, відверто кажучи, вони мали рацію. Проте Милослава не могла відкласти це на потім. Жодний з цих проектів.

Коли за вікном яскраво спалахнула блискавка, й в офісі раптом зникло світло, вона на мить окам'яніла. Не те, щоб Милослава боялася грози чи щось таке. Ні. Але сидіти в темряві, у таку погоду, сама-самісінька... Після стількох трилерів, що Рина змусила її передивитися, їй було дещо не по собі. А ще вона була готова присягнутися, що чула чиїсь повільні кроки у коридорі.

Ні, звісно це дурниці, — подумки промовила вона до себе, — О такій годині тут, окрім неї, тут нікого не могло бути. Та і що комусь робити в офісі десь об одинадцятій годині?

Однак Милослава дійсно чула їх. Вони неминуче наближалися, змушуючи її серце скажено калатати, а шкіру — вкриватися сиротами. По її спині пробіг холодок. Від страху в неї напружився кожен м'яз. Й, коли двері раптом відчинилися, й блискавка осяяла високу чоловічу фігуру, Милослава перелякано закричала, й кинула в нього першим, що потрапило їй під руку.

Це був стаканчик з-під карамельного латте, від котрого він ухилився в останню мить, й він з глухим стуком вдарився о підлогу.

— Дідько! Ти чого? — Ярослав тихо вилаявся, й увімкнув ліхтарик на телефоні, й Милослава нарешті побачила його похмуре, проте знайоме обличчя. Вона відчула полегшення, й водночас роздратування.

— Ти мене налякав! — прошипіла Милослава, хапаючись за серце, що потрохи заспокоювалось, — Що ти взагалі робиш тут о такій годині? Чи це в тебе розваги такі: лякати людей у темряві?

— Знаєш, я міг би задати тобі те ж питання, — спокійно відповів він.

Що ж, це було справедливе зауваження.

Милослава промовчала, й звернула увагу на паперовий стаканчик з кофейного автомату у його руці. Від нього йшов на диво солодкий аромат, що у її очах зовсім не в'язалося з образом Ярослава. Такий, як він, просто не міг пити щось з такою кількістю цукру, на кшталт карамельного латте. Але вона не змогла приховати свого здивування, коли Ярослав протягнув його їй. В ньому було какао.

— Ось, можеш вважати це вибаченням. За те, що налякав тебе, — з посмішкою промовив він.

Вона не знала що сказати. Милослава дивилася на нього з подивом та підозрою. Вона не розуміла навіщо йому це робити. Вкривати її своїм піджаком, купляти їй какао... Це здавалося їй дивним, неправильним. Й Милослава вирішила, що це найкращий момент, щоб розставити крапки.

— Це не обов'язково. Тобі не обов'язково робити це.

— Робити що? — перепитав Ярослав, й на якусь мить вона навіть розгубилася, а після відчула роздратування. Їй здавалося, що він навмисно знущається з неї.

— Усе це. Бути милим. Носити мені какао. Нам не обов'язково бути друзями лише тому, що ми працюємо разом.

У світлі ліхтаря Милослава побачила, як піднявся кутик його губ, а його брова вигнулася, наче її слова його розвеселили.

— То ти вважаєш мене милим? — спитав Ярослав, й її брови роздратовано сіпнулися.

— Це зайве, — крижаним тоном промовила вона, сідаючи за ноутбук. На ньому ще лишалося дев'яносто сім відсотків заряду. Замало для усієї ночі, проте достатньо для того, щоб зберегти усі файли, й відправити копії собі на пошту.

Краєм ока Милослава побачила, що він сів навпроти неї, на місце Рини, й роздратовано пирхнула.

От нахаба!

Вона справді намагалася ігнорувати його, проте, попри все, так і не змогла зробити вигляд, наче його тут немає. Особливо коли він сидів, підперши щоку рукою, й дивився просто на неї.

— Ти хіба не збираєшся додому? — коли Милослава знову заговорила до нього, її очі перетворилися на вузькі щілини.