РОЗДІЛ 4

В ЯКОМУ НА МИЛОСЛАВІ ОПИНЯЄТЬСЯ ПІДЖАК ПАНА Я-НАДТО-КРУТИЙ-ЩОБ-ТЕБЕ-РОЗБУДИТИ

Це була середа. Другий день роботи над проектом, й у Милослави вже кипів мозок. Мабуть через те, що минулої ночі вона взагалі не лягала, намагаючись водночас вдосконалити нариси, що вона готувала для замовника, та технічне завдання для інших учасників проекту.

Тим часом зі сторінки з гугл-документами на неї осудливо поглядав порожній документ з промовою, що вона мала закінчити до весілля, до якого залишилося менше місяця, й який Милослава ненавиділа усім своїм серцем.

Чому люди взагалі роблять промови на подібних заходах? І чому з усіх людей її мала зробити саме вона, коли виступи ніколи не були її сильною рисою? Чому саме на весіллі Артема?

Потреба у цьому була наче знущання над нею, й рівень стресу Милослави досягнув максимуму, через що під її столом побільшало фантиків від молочних карамельок, і, врешті-решт, в неї залишилася остання, єдина цукерка, яку вона вирішила не чіпати про всяк випадок.

Ситуацію погіршило те, що на шляху до офісу Милослава не змогла купити ще, бо кондитерська, в якій вона їх зазвичай брала, виявилася зачинена на прийом товарів, тож ніщо не захищало її від стресу, який неминуче переслідував її, особливо коли поруч опинявся цей хот-догоненавистник, яким вона охрестила Ярослава.

Сідаючи за свій стіл у офісі, Милослава ані на мить не сумнівалася у тому, що на неї чекає жахливий день. Інакше й бути не могло, бо саме таким для неї був будь-який день без цукру. Звісно, карамельний латте з цілою купою збитих вершків міг врятувати ситуацію, проте ненадовго, й це зводило її з розуму.

— О-о-о... — співчутливо протягнула Рина, щойно зайняла місце навпроти, — Впізнаю цей погляд! Знову закінчилися?

Милослава кивнула, й її пальці знову застукотіли по клавіатури. Вона намагалася відволіктися, повністю зануритися у роботу, й не помічати нічого навкруги. Особливо Ярослава. Лише так вона могла пережити цей день.

— Не сумуй, пізніше куплю тобі латте з подвійною карамеллю, — пообіцяла Рина, вмикаючи ноутбук, — Тільки продивлюся анкети від нових моделей. Після вчорашнього оголошення, що я розмістила у соцмережах, мені прислали цілу купу заявок! Наче у моделі беруть усіх, кого не лінь!

Подруга ще декілька хвилин бурчала щось на кшталт того, що забагато людей називають себе моделями, хоча взагалі не мають досвіду, вважаючи, що для того, щоб зніматися у рекламі, достатньо просто мати вродливе обличчя та гарне тіло. Таких Рина завжди відсіювала, важко зітхаючи, й жаліючись подрузі через те, що їй доводиться відповідати на питання "Чому мене не запросили на кастинг?" значно частіше, ніж дякують за гарно зроблену роботу.

Милослава теж нечасто чула слова подяки, проте вона не жалілася. Головне, що їй подобався результат, а замовники не надсилали її проекти по десять разів на переробку.

Коли Рина нарешті притягла їй каву з вбивчою дозою цукру та вершків, Милослава вперше відірвалася від роботи, й, зробивши перший ковток, примружилася від задоволення.

— Як ти і просила, я замовила потрійну порцію сиропу. Бариста відразу зрозумів, що то для тебе, — з посмішкою промовила вона, та Милослава не відповіла. Вона була надто зайнята куштуванням смаколика. Нехай Рина зве це солодкою смертю, Милослава нарешті почувала себе живою. Вперше з тієї миті, як в неї закінчилися молочні карамельки.

— Ти подобаєшся йому, знаєш?

— Кому? — розгублено запитала вона, й Рина важко зітхнула. Здається вона промовила щось на кшталт "О господи..."

— Хлопцю з кафетерію! Коли ти заходиш, він з тебе очей не зводить, а коли тебе немає, як сьогодні, постійно розпитує мене про тебе.

Милослава зробила ще один ковток, й її пальці застукотіли по клавіатурі з новою швидкістю, хоча й дещо тремтіли. Їй здавалося, що тепер, коли рівень цукру у її крові знову досяг звичного рівня, вона здатна закінчити усе просто сьогодні. Так, сьогодні вона надішле замовнику готовий нарис, раніше за ненависника хот-догів, й будь-кого ще.

— Можливо мені варто дати йому твій номер? — задумливо промовила Рина, й пальці Милослави зупинилися. Вона здивовано подивилася на подругу, й спитала:

— Нащо? — їй було дещо дикувато від однієї думки про те, що якийсь незнайомий хлопець отримає її номер від Рини. Взагалі-то вона ненавиділа будь-які дзвінки, навіть від родичів та друзів, бо вони змушували почуватися ніяково, коли розмова заходить кудись не туди, й обидва починали мовчати. Навіть з Артемом вони зазвичай лише листувалися, бо так було зручніше. Комфортніше. Бо так ніхто не міг побачити її обличчя, чи почути хвилювання у голосі. Ось чому вона це завжди ненавиділа, як і виступи. Дзвінки завжди змушували її хвилюватися, й почуватися дурепою.

— Нащо? — перепитала Рина. Її брови метнулися вгору.

— Так.

— Ну-у-у... Він доволі привабливий, — розгублено промовила вона, — До того ж, якщо ви почнете зустрічатися, в тебе буде стільки карамельного латте, скільки ти зможеш випити.

Милослава пирхнула, й знову відвернулася до екрану. Її брови насмішливо вигнулися.

— Ти серйозно пропонуєш мені почати зустрічатися з ним заради кави?

— Взагалі-то заради твоєї улюбленої кави! — здається Рина дещо образилася, а потім додала: — І ні, не пропоную. Лише питаю, чи хотіла б ти, щоб я дала йому твій номер, бо він, здається, був би щасливий його отримати. Проте це вже не важливо, бо ти однаково проти.