Розділ 28

На заняття з історії рас я вже йшла з нормальним настроєм, дякуючи друзям. Та й до того ж мені подобалися ці заняття. На диво, пані Віта розповідала дуже цікаво, хоча іноді я замислювалася над тим, звідки вона стільки всього знає. Бо деякі теми, які вона порушувала, іноді, здавалося, виходили далеко за рамки того, що було відомо всім.

Ми розмістилися за тим самим столом, що й минулого разу, і просто вели звичайну бесіду, обговорюючи якісь буденні моменти.

— Бачу, принцеса вже повернулася після такого феєричного шоу на полігоні? — промовив Дастіан, щойно сівши за стіл.

Цей демон відверто бісив усіх, але реально це вже було досягненням, бо Неріан постійно виглядав так, ніби йому на всіх байдуже, а тут навіть він не стримував злісного виразу обличчя, коли Дастіан відкривав рота. Та, незважаючи на це, нам довелося погодитися з його пропозицією, адже він не блефував, і ніхто з демонів справді не хотів бути з нами в групі.

— А тобі звідки відомо, що це було феєрично? Не пам’ятаю, щоб ти там був, — різко відповіла Дея, і я коротко їй усміхнулася.

— Таке шоу не пройшло повз увагу демонів, — знизав плечима він. — Особливо коли некромант влаштував таке видовище. Вперше бачу, щоб хтось так вправно прикликав граджа. А ці істоти пітьми не такі вже й прості створіння.

— Я багато практикувалася, — промовила я, подивившись на нього.

— Вражаюче, — продовжив він. — А я думав, у тебе був гарний учитель.

— Моя мати некромант, якщо ти забув. Це в нас сімейне, — не відводячи погляду, продовжила я цей діалог.

— Звичайно, — трохи повільно протягнув він і додав: — Ми, насправді, всі робили ставки, куди ти зникла потім: покарання чи, може, ще якісь справи пішли не за планом?

Я все ще дивилася на нього, не розуміючи, що йому від мене потрібно. Те, що він щось намагався вивідати чи дізнатися, не викликало сумніву. Та от тільки що саме — я не могла збагнути. І я точно не була налаштована на якісь ігри, ще й до того ж із демоном. Мені поки вистачало клопоту з їхнім повелителем.

— Відсипалася після такого викиду сили, — хмикнула я й повернулася в бік викладацького столу, натякаючи, що розмову завершено.

І саме в цей момент до аудиторії зайшла пані Віта.

— Бачу, ви вже всі остаточно сіли сформованими групами, — вона усміхнулася й, як завжди, обвела всіх присутніх поглядом. — Є хтось відсутній сьогодні?

— Начебто ні, — промовив наш староста.

Інші також кивнули, даючи зрозуміти, що всі присутні.

— Чудово. Тоді, гадаю, час починати заняття, — промовила пані Віта. — Для початку давайте оберемо тему нашого заняття. У нас тут аж цілих шість рас для вивчення. З чого хочете почати?

— Пані Віто, — руку підняла Дея, привертаючи загальну увагу. — Можливо, поки обговоримо дещо спільне для всіх рас?

— Дуже цікаво, адептко Етерн, — із задоволеною усмішкою промовила пані Віта. — І що вас цікавить? Я правильно розумію, дещо конкретне?

— Так, — кивнула Дея. — Минулого заняття ми трохи зачепили тему душ. Я б хотіла поговорити про таке явище, як істинні пари.

Аудиторією прокотилися легкі перешіптування. Хтось незадоволено хмикнув. Дехто не відреагував узагалі.

— Це заняття, а не клуб обговорення легенд і міфів, — промовив хтось із демонів. — До того ж навіщо це магам? У вас такої штуки, як істинність, немає.

— Краще замовкни, — злісно промовив Ілар, заступаючись за Дею, хоча, коли вона озвучила свою пропозицію, спочатку здивовано на неї подивився.

— Адепти, попрошу трохи стримувати себе. Особливо вас, адепте Колдрей, — промовила пані Віта. — Я розумію, що для вас ця тема дещо особиста, та все ж.

— Перепрошую за мій різкий тон, — промовив Ілар уже спокійніше. — Та я не називав би цю тему безглуздою чи, тим паче, якимось міфом.

— І тут ви маєте цілковиту рацію, — промовила пані Віта й, обійшовши стіл, сіла на його край обличчям до аудиторії. — Просто у різних рас це проявляється по-різному, тому й ставлення до цього таке різне.

— О, може, раз ми заговорили про душі, ви розкажете, як їх бачити? — промовила я, згадавши наше минуле заняття.

— Давайте вже не поспішати раніше часу, — поглянувши на мене, промовила вона. — Та й, гадаю, ви поки єдина, кого це справді цікавить.

Я подивилася на інших адептів, і дехто дійсно виглядав так, ніби я була ненормальною. Дехто навіть трохи злякався мого питання. Якось тепер я по-іншому сприймала фразу «не заглядати в душу».

— Тим паче, мені здається, що у вашій родині вже був такий досвід, — несподівано додала пані Віта, чим привела мене в легке здивування.

Це ще що мало означати? І звідки вона знає? І тут я зрозуміла, що мене постійно не полишало відчуття, ніби на її заняттях пані Віта знає якось занадто багато для звичайного викладача. Та чи була вона взагалі звичайною викладачкою?

— Не варто поки над цим так зациклюватися, — побачивши, здається, моє сум’яття, промовила вона. — Зрештою, деяким питанням потрібен правильний час.

В аудиторії запанувала тиша, бо, здається, ніхто, так само як і я, не розумів, про що вона говорила. І тим не менш ніхто не поспішав якось реагувати на це чи щось робити.

— Добре, раз я не бачу, щоб ви прямо були категорично проти такої теми, тоді давайте це й обговоримо, — вона встала зі столу, підійшла до дошки й написала: «Істинні пари».

— Пані Віто, — руку підняла якась адептка, чиє ім’я я не знала. — Але ж не всі раси мають істинні пари. То як це може стосуватися всіх?

— І, як завжди, мені подобаються питання, з яких ми починаємо тему, — промовила викладачка й поклала крейду на стіл, знову розвернувшись до нас. — Ви, звичайно, абсолютно праві, адептко Спітуч. Не всі раси мають яскраво виражені ознаки істинної пари, але це не означає, що у них її не може бути.

— Це якась дурня, — різко викрикнув хтось з ельфів.

— О, ну ви, ельфи, як завжди, — усміхнулася пані Віта. — Занадто консервативні, аби прийняти щось подібне. Та що вже поробиш, саме такими вас і створили.