Розділ 27

Мені було спекотно. Якось аж занадто незвично спекотно. Ми, звичайно, в академії не мерзли, але щоб аж настільки було увімкнене опалення — такого ще не було. Я спробувала скинути з себе ковдру, але, коли почала ворушитися, зрозуміла, що чиїсь руки міцно мене обіймають, і, здається, гріє мене далеко не ковдра й навіть не опалення.

Я намагалася згадати, чим закінчився вчорашній вечір, але нічого, крім того, як я сіла на ліжко, а потім опинилася вже тут, пригадати не могла. Здається, алкоголь мене таки вчора добив, і я просто банально заснула. Та те, що на ліжку я тоді була одна, добре пам’ятаю, як і те, що всі інші ще активно вели розмови.

Я повільно відкрила очі й побачила Вела, який так солодко спав, при цьому якимось чином тримаючи мене в таких міцних обіймах, ніби боявся, що я втечу. А така думка, до речі, промайнула в моїй голові.

Я ще деякий час лежала, намагаючись не видати себе й не показати, що вже не сплю, та роздивлялася Вела. Він був гарним. І це не була якась штучна краса чи аж надто правильні риси обличчя. Він був гарний у розумінні дорослого, мужнього чоловіка. Знаєте, такі люди, в яких харизма й сила кидаються в очі раніше за привабливість.

Єдине, що мені почало не подобатися, — це те, що мені, як виявилося, подобалося ось так лежати в його міцних обіймах. А конкретніше — саме в обіймах мого друга дитинства. Мого Вела.

Від такої раптової думки я трохи відсунулася від Вела, і, звичайно ж, такий рух не залишився непоміченим. Вел трохи по-дитячому насупився й повільно відкрив очі.

— Добрий ранок, — єдине, що він сказав, а в мене від його голосу мурахи по тілу побігли.

— Добрий ранок, — наче якась зачарована, повільно промовила я.

— Пробач, можливо, тобі було незручно, — побачивши мою реакцію й зробивши якісь свої висновки, промовив Вел. — Та я просто не зумів втриматися й хотів хоч одну ніч поспати отак разом. Але, гадаю, я мав усе-таки отримати твій дозвіл.

— Та я не… — почала я, хоча не була впевнена, що саме хочу сказати.

— Так, закохані голубки, — несподівано десь із кімнати долинув голос Дейна. — Шкода псувати такий момент, та раз ви прокинулися, пора вставати. Заняття ніхто не скасовував.

— Дейне, якого?.. — одночасно з Велом промовила я, і ми розвернулися в бік звуку.

Дейн із невимушеним виразом обличчя просто сидів на стільці біля одного зі столів і їв щось схоже на канапку.

— І як довго ти тут сидиш? — серйозно промовив Вел.

— Достатньо, аби помилуватися вашими такими солодкими сплячими обличчями. Чесно, я навіть не знав, на якому ліжку картина миліша й романтичніша.

— Дайте ще трохи поспати, — тут уже з ліжка навпроти почувся голос Деї.

Я, вивільнившись з обіймів Вела, підвелася й поглянула туди, але несподівано побачила лише спину Ілара. Я аж рот рукою прикрила.

— І чого тут так тісно й спекотно? — незадоволено промовила Дея, а потім, судячи з її голосу, повернулася до Ілара обличчям. — Я що, заснула з Іларом?

— Іларе, ми знаємо, що у перевертнів найчутливіший слух, тож не прикидайся, що спиш, — промовив Вел і, трохи нахилившись уперед, додав: — І я щось теж не пам’ятаю, щоб ви разом засинали. Ти ж наче ліг на вільне ліжко.

— Деє, я… — повільно промовив Ілар, наче взагалі не звертаючи на нас уваги, і намагався підібрати слова. — Не буду вибачатися. Я зробив те, що хотів, і межі не переходив. Лише обійми. До того ж важко було стояти осторонь, коли ти пів ночі казала: «Знову ця ваніль. І чого так приємно пахне».

У кімнаті повисла тиша. Якщо ми з Дейном, здається, щосили намагалися стримати посмішки, то Дея виглядала абсолютно розгубленою. А от Вел, на мій подив, чомусь виглядав трохи злим.

На жаль, ми так і не почули, що на це скаже Дея, бо двері раптом різко відчинилися, і до кімнати зайшов Неріан. Напівоголений. З одним рушником, недбало обмотаним навколо стегон. Вел миттєво закрив мені очі рукою, і я від такого дитячого жесту ледь не розсміялася.

— Ого, — почула я голос Деї. — Гарне тіло, ельфе.

— Ніякого «ого», — на межі рику промовив Ілар. — Прикрийся вже, Неріане, чи ти забув, що тут дівчата?

— Якраз це я і не забув, — спокійно відповів Неріан, повільно проходячи до шафи.

— Так і знав, що сьогодні треба було встати раніше, — задоволено промовив Дейн. — А я, дурень, ще думав, що просто посплю й пропущу нудний ранок. А тут Ілар обіймає Дею, Вел — Міру, Неріан вирішив влаштувати нам ранковий стриптиз у рушнику й уже встиг спробувати пофліртувати.  З вами треба частіше пити. Може, наступного разу й я прокинуся не сам, а в чиїхось обіймах. Бажано, щоб обійми були жіночими. 

***

У результаті ми з Деєю швидко вирішили повертатися до своєї кімнати. По-перше, нам ще потрібно було поснідати й встигнути на заняття. А це вимагало часу, адже після вчорашньої імпровізованої вечірки ми обидві виглядали трохи зім'ятими. По-друге, якось надто різко зросла напруга в кімнаті, і, здається, ми обидві не зовсім розуміли, що тепер робити з тими нашими нічними обіймами. І якщо мені здавалося, що в Деї все значно простіше, то моя ситуація виглядала майже як катастрофа.

Через те, що на вулиці було вже доволі світло, а ми не були до кінця впевнені, що магія Ілара знову не вийде з-під контролю, довелося вигадати новий план, як непомітно повернутися до жіночого крила гуртожитку. І, на диво, план з'явився дуже швидко. Хлопці мали відволікати завідувачку гуртожитку розмовою якраз про ті самі забуті речі у своїй кімнаті. А ми, зачекавши трохи, мали тихенько вийти й попрямувати до себе.

Усе було чудово. Рівно до того моменту, як хлопці забули повідомити нам одну маленьку деталь. Торен Стоу жив навпроти них. Через одну кімнату. І вгадайте, хто саме вирішив вийти зі своєї кімнати одночасно з нами? Правильно. Торен Стоу.

Дея вийшла першою. Вона швидко озирнулася коридором, а потім стала обличчям до мене, очікуючи, поки я вийду слідом і зачиню двері. Я вже взялася за ручку, коли за її спиною відчинилися двері. Мій погляд мимоволі ковзнув туди, і я завмерла. Він вийшов зі своєї кімнати й одразу побачив нас. Точніше, мене. А Дея, яка стояла до нього спиною й нічого не помічала, продовжувала чекати, поки я нарешті зачиню двері. Я повільно перевела погляд зі Стоу на Дею. Потім знову на Стоу. І в ту ж секунду зрозуміла, що зараз відбувається щось дуже кепське.