Розділ 24

На зміну моїй злості та азарту від скоєного прийшло здивування. Бо, по-перше, я гадки не мала, про яку мітку говорив Каспіан. А по-друге, судячи з виразу обличчя декана, справи дійсно були кепські. Роктор виглядав так, ніби сам не міг зрозуміти, чого в ньому зараз більше — злості, здивування чи, можливо, навіть легкого збентеження. І це мене чомусь налякало набагато більше, ніж його звичайний гнів.

Каспіан, не чекаючи моєї відповіді, просто схопив мене за руку.

— Перепрошую, пане декане, маю термінову розмову з адепткою, — коротко сказав він і, не даючи мені навіть шансу попрощатися, повів мене за межі полігону.

Під здивовані погляди всіх присутніх. І під оглушливу тишу. Що, своєю чергою, лише посилило відчуття, що цього разу я таки дійсно влипла.

Щойно ми залишили полігон, Каспіан за допомогою темряви перемістив нас кудись. Я озирнулася, намагаючись зрозуміти, де ми опинилися. Перед очима була простора кімната, оформлена досить стримано, але зі смаком. Високі вікна, темні меблі, кілька полиць із книжками. Напрошувався лише один висновок. Вірогідно, це його академічні апартаменти.

— Це виділене мені житло як куратору, — підтвердив мої здогадки Каспіан. — Тут нам точно ніхто не завадить. Я непогано облаштував цю кімнату.

— Перш ніж ти почнеш мене сварити, хочу сказати, що Акта повністю заслужила те, що я з нею зробила, — випалила я. — Розпускати такі брудні плітки про мене. Та й про тебе певною мірою.

— Та до біса ту Акту, — настільки розлючено відрізав Каспіан, що я мимоволі зробила крок назад. — Вона прекрасно знала, на що йде. Не мала вже. Мене більше цікавить те, як ти пропустила моє запитання про мітку істинності, Міро.

— Яку ще мітку? — здивовано запитала я.

Каспіан навіть не відповів. Просто неймовірно швидким рухом опинився поруч, розвернув мене до дзеркала на стіні й вказав на моє відображення.

— Ось цю саму, — різко промовив він. — Мітку, яка так красномовно видніється на твоєму обличчі. Обличчі! — обурено продовжив Каспіан. — Як узагалі таке могло статися? До тебе взагалі ніхто не мав би наближатися!

Я продовжувала дивитися на своє відображення. І повільно почала розуміти. Чому Каспіан виглядав аж настільки злим. Чому декан так дивно витріщався на мене. І головне… Чому Торен так швидко втік. 

Здається, я настільки була зосереджена на Акті, своїй злості й бажанні провчити її, що навіть не помітила значно більшої проблеми. Такої дуже великої.

Я обережно торкнулася пальцями скроні. Мітка істинності. Драконяча мітка. Чудово. Просто чудово. 

Не скажу, що сама ідея бути істинною парою для кількох чоловіків була для мене якимось неймовірним сюрпризом. Усе-таки я все життя мала такий приклад перед очима. Моя мама була істинною парою для дракона і перевертня. Але стоячи зараз перед дзеркалом і розглядаючи татуювання, яке так недоречно розташувалося на моїй скроні, я розуміла, що до такого точно не була готова. Ще вчора я взагалі не уявляла, що колись стану дружиною комусь, окрім Каспіана. Ну добре. Може, іноді й уявляла. Але точно не так скоро. Не зараз. Не після того, як учора Вел зізнався мені в коханні, а сьогодні якийсь дракон вирішив залишити на моєму обличчі доказ того, що, здається, теж має до мене певні претензії.

— Здається, я знаю, коли це сталося, — повільно промовила я, все ще перебуваючи в легкому шоці. — Вірогідно, це через мій удар в обличчя проявилася мітка.

Я ще раз подивилася на своє відображення. А потім до мене нарешті дійшла вся абсурдність ситуації. Здається, незвичний спосіб отримання самої мітки вже ставав у нас із мамою якоюсь сімейною традицією. Я не витримала й почала сміятися. Десь на межі між істерикою та щирою комічністю ситуації.

— До тебе взагалі ніхто не мав залицятися, — усе ще сердито промовив Каспіан. — Ти заручена. Про це всі знають. І все одно якийсь недолугий дракон вирішив до тебе чіплятися.

— Взагалі-то... — я вже хотіла пояснити, що цей самий дракон, навпаки, усіма силами намагався уникати контакту зі мною, і, як з'ясувалося, не просто так. Але раптом зачепилася за інше. — Зачекай, — я різко повернулася до нього. — То ти знав про чутки?

Я пильно подивилася на Каспіана. Судячи з того, як його злість трохи послабшала, я потрапила прямо в ціль. Але чому моя фраза так на нього вплинула? Хоча, якщо подумати, не новина, що повелитель демонів знає майже все, що відбувається навколо нього. Особливо якщо це стосується мене. 

— Чому тоді не намагався якось їх спростувати? — запитала я, схрестивши руки на грудях. — Чи тобі це було вигідно?

— Та як би це виглядало, Міро? — Каспіан зітхнув і потер перенісся. — Ніби я виправдовуюся. Якби куратор почав бігати академією й доводити, що він не має роману зі своєю адепткою, це виглядало б ще підозріліше. А так я просто чекав, коли всі звикнуть до цієї думки.

— Звикнуть? — я навіть не приховувала свого нерозуміння. — Чому взагалі всі мали знати, що я заручена? Я, звісно, не проти повідомити про це офіційно. Але не тоді, коли хтось розповідає, ніби я заручена з демоном і водночас приймаю залицяння від дракона.

— Є ще якийсь дракон? — гнівно запитав Каспіан, насупившись.

— Так, — я скептично підняла брову. — А ще Вел зі своїм зізнанням. І купа демонів, які пропонували свої послуги після того, як дізналися про мої вподобання в чоловіках.

Каспіан провів рукою по обличчю й важко видихнув.

— Що вже встигла вигадати Акта? Які ще дракони й залицяльники? — пробурмотів він, явно намагаючись не зірватися. — Не варто було їй довіряти.

Я різко повернулася до нього.

— Довіряти їй? — перепитала я, насупившись.

Він замовк.

— Що ти мав на увазі, Каспіане? — запитала я, пильно вдивляючись у нього.

— Міро, це зараз не головне, — спокійніше відповів він і спробував узяти мене за руку.

Я не дозволила.

— Е ні. Це якраз важливо. Чому ти не був таким здивованим через ці чутки й Акту? Тільки не кажи мені, що... — я замовкла, раптом відчувши, як у голові починають складатися шматочки однієї картини.