Розділ 16

Моє побачення з Каспіаном трохи затягнулося. Приблизно на всі вихідні. Тому поверталися ми до академії вже пізно вночі й трохи потайки. Своє маскування я мала зняти, адже адептів із такою зовнішністю в академії не було, чого, звичайно, не скажеш про куратора. Але щоб зайвий раз не привертати уваги, Кас відкрив портал неподалік від гуртожитку. Саме біля мого улюбленого кладовища.

— Так не хочеться з тобою розлучатися після таких прекрасних вихідних. — Каспіан озирнувся на мене, коли ми опинилися на території академії. — Може, щось вигадаємо і ти пропустиш ще кілька днів?

— Взяти паузу в навчанні на третій день занять після перших вихідних? — Я з легкою посмішкою подивилася на нього. — Це занадто великі привілеї навіть для такої королівської особи, як я. Тим паче ти теж наче як куратор.

— Ну, мене завжди можна замінити. — Кас безтурботно знизав плечима. — Ти тільки скажи, і я все організую. — Він підморгнув мені, ніби це було найпростіше питання у світі.

— Я і не сумнівалася. — Я підійшла до нього й легенько поцілувала в щоку. — Буду бігти. Бо мене, мабуть, чекає новий день навчання і нові кола тортур завтра на заняттях.

— Біжи. Але подумай ще, коли ми повідомимо твоїм батькам про заручини. — Він узяв мене за руку, підтягнув ближче й поцілував у губи. — Хоча не думаю, що для них це якась новина.

Я лише розсміялася й побігла в бік гуртожитку. Каспіан попрямував у протилежний бік — до будинків викладачів і працівників академії.

***

На ранок ми з Деєю ледве не проспали. Якимось дивом нас урятувала Офелія. Вона повернулася до кімнати за чимось і побачила, як ми солодко спимо у своїх ліжках. А між іншим, на той момент уже закінчився сніданок, а до початку першого заняття залишалося всього нічого. От і поговорили дівчата по душах до глибокої ночі.

Я розповіла Деї про свої вихідні, звичайно, упускаючи надто пікантні й особисті моменти. Але найголовніше я їй показала — перстень — і повідомила новину. Вона, звичайно, одразу запитала, що далі і коли весілля. І тут я чесно кажучи трохи розгубилася. Через такі приємні вихідні я навіть не подумала, що ми будемо робити далі й коли саме це все має відбутися. Та знала я одне точно: весілля ніяк не вплине на моє навчання. Тому, можливо, цю подію ми трохи відтермінуємо. Принаймні до моменту, коли я перестану ледве виживати після кожного навчального дня.

Та потім мене здивувала сама Дея. Виявляється, перший вихідний вона провела з одним демоном із нашого курсу, щоправда, з іншої групи — Варісом Аркейном. Він також не був проти приєднатися до нашої команди для предмету пані Віти. Але й це була не головна новина. Він запропонував їй зустрічатися. І вона взяла та погодилася. Знаючи його другий день від сили. На моє цілком закономірне питання, як узагалі можна так швидко погоджуватися на стосунки з людиною, яку ти практично не знаєш, Дея лише знизала плечима. Виявляється, хіба не заради веселощів ми вступали до цієї академії? Та й Варіс, за її словами, доволі приємний демон. Я лише похитала головою, але насправді була рада за неї. Хто знає, як далі складуться ці стосунки. Може, це чергова коротка пригода Деї, а може, цього разу все виявиться серйозніше. З нею я вже давно перестала щось передбачати.

Це, звичайно, було дуже важливо для обговорення, але тепер ми збирались поспіхом, нашвидкуруч поправляючи волосся й намагаючись виглядати хоча б трохи схожими на адепток, які нормально спали цієї ночі. Після чого побігли на полігон на наше заняття з фізичної підготовки. Прибігли ми майже вчасно. На полігоні вже вишикувалася вся наша група, а за кілька секунд після нашого прибуття підійшла викладачка. І несподівано разом із нею — декан нашого факультету.

Я мимоволі перевела погляд на Дею. Треба буде подякувати Офелії ще раз. Уявляю, що було б, якби ми запізнилися на заняття, на якому присутній сам декан. Хоча, якщо чесно, після всього, що сталося за ці кілька днів, мене вже мало що дивувало.

— Не можу повірити. Я вперше бачу, як хтось приходить пізніше за мене. — Дейн перевів погляд із мене на Дею й задоволено усміхнувся. — Це точно знак. Сьогодні має щось трапитися.

— Не знаю, Дейне. Після вихідних  я сьогодні взагалі нічого цікавого не планую. — Я поправила волосся, зовсім забувши про перстень на пальці.

Погляд Дейна одразу зачепився за нього. Я помітила це й швидко опустила руку, ховаючи її за спиною.

— О-о… — протягнув він із підозрілою усмішкою. — Здається, на вихідних трапилося щось дійсно варте уваги. І без мене. Це образливо.

— Нічого не трапилося. — Я занадто швидко відповіла й одразу зрозуміла, що зробила тільки гірше.

Дейн примружився, але, на щастя, не встиг нічого додати.

— Ти ще не чув моїх новин. — Дея весело усміхнулася, явно вирішивши перевести увагу на себе.

— Увага, адепти. — Промовила пані Цетро, чим змусила всіх замовкнути й уважно слухати. — Сьогодні будуть певні зміни у вашому розкладі. Фізична підготовка буде після бойової, але це лише сьогодні. Надалі розклад буде без змін.

— І вашим викладачем бойової підготовки буду я. — Промовив наш декан, пан Роктор. — Цьогорічний набір адептів із різних королівств усе-таки зумів мене зацікавити, особливо деякі адепти. — Він обвів поглядом усіх присутніх, під кінець трохи довше затримавши його на нас із Деєю. — Наше заняття сьогодні буде першим, бо я хочу побачити ваш справжній потенціал. А дохлі мухи після заняття у пані Цетро навряд чи зможуть показати себе на повну.

Його оптимізм і віра в нас прямо-таки били ключем. Хоча, чесно зізнатися, десь там, глибоко в собі, я була з ним згодна. Ми дійсно виглядали як дохлі мухи після фізичної підготовки. Щоправда, не всі. Можливо, лише ми з Деєю. Але це не точно.

Після того як пані Цетро покинула полігон, ми всі максимально зосередили свою увагу на деканові.

— Я приблизно пам'ятаю, хто яку зброю обирав на відборі, але давайте освіжимо це в пам'яті. — Він вказав рукою у бік стелажів зі зброєю. — Підходьте й беріть ту зброю, яку використовували на відборі. Тут достатньо всього, тож думаю, не поб'єтесь.