Розділ 10

Попрощавшись на третьому поверсі, ми попрямували кожен до своєї аудиторії. Точніше, Вел та Ілар — у свої, а ми вже втрьох — до своєї. На щастя, знайти її було не так важко, тому ми, дружно кивнувши один одному, розійшлися.

Більша частина групи вже зібралася в кабінеті, і в очі одразу кидалося те, що переважно тут були демони та перевертні. Я очікувала, що вони, можливо, гризтимуться між собою, але, на диво, всі просто розбилися на компанії, хоч і час від часу косилися один на одного.

Коли ми зайшли, погляди всіх присутніх, звісно ж, зосередилися на нас. Здається, нас запам’ятали ще з відбору. Або, можливо, лише Дею — через її показовий виступ із голками.

Я швидко провела поглядом по присутніх, і мою увагу привернула одна руда голова. Дуже знайома руда голова. Ну звісно. Акта. Наша сусідка й «майже наречена повелителя демонів». Поруч із нею сиділи ще дві демонеси. І я підозрюю, що ми — це вообще всі дівчата в цій групі, адже на відборі нас було відносно мало. Хіба що серед перевертнів я взагалі жодної дівчини не помітила.

Те, як хлопці загравали й упадали коло Акти, свідчило про її неабияку популярність у власному королівстві. Тим паче якщо врахувати те, що вона казала про свого татка-магістра. Але то, може, й на краще: менше нам буде непотрібної уваги. Так думала я. Але, як виявилося, ненадовго.

— Дивись, які красуні до нас прийшли, — почулося десь збоку, після чого один із демонів усміхнувся нам і сперся рукою на спинку найближчого стільця. — А я вже почав думати, що сьогодні буде нудно. 

— Ти тільки не поспішай, — інший демон підхопив його слова, перевівши погляд на нас. — Можливо, вони ще не знають, наскільки їм пощастило опинитися саме в нашій групі.

 — Хлопці, краще не лізьте туди, — з хижою посмішкою промовила Акта. — Бо якщо некромантка ще може похвалитися статусом принцеси драконів, то друга — якась навіжена цілителька.

Я бачила, як після цих слів одразу четверо драконів перевели погляди в бік демонів. І маю підозру, що це були всі дракони нашої групи, не рахуючи Дейна.

— Ти б обережніше, руда, — Дея усміхнулася їй. — А то ця навіжена цілителька може тебе й придушити вночі, поки спатимеш. Ліжко ж майже навпроти. 

— Та як ти смієш! — Акта підскочила з місця й почала формувати згусток темряви в руці. — Я зараз трохи зб’ю з тебе пиху! Та й узагалі, цілителям хіба можна вбивати? 

— Нічого, я спробую спершу врятувати, — навіть не відреагувавши на жест Акти, спокійно мовила Дея. — А якщо не вийде, скажу, що то був невдалий експеримент. І ти краще оцю магію прибери, бо ще влучиш або в себе, або в когось іншого. А цілитель тут усе-таки я. Бо регенерація — це добре, але й вона не всесильна.

І з цих слів Деї було видно, що до присутніх нарешті дійшло: мати цілителя в групі — це перевага, а не провал.

— Демони, як завжди, створюють проблеми, — хмикнув хтось із перевертнів. — Здається, у вашому королівстві не вчать такого простого поняття, як порядок. 

— Ну та це тільки ви труситеся над своїм альфою, — парирував інший демон.

— А ви хочете сказати, що не тремтіли б перед вашим повелителем? — тут уже не втрималася я. 

— Ну, зустріч із повелителем демонів — не привілей простих демонів, тим паче якихось чужинців. Каспіан дуже зайнятий і без того, — гордовито промовила Акта.

О, дуже зайнятий! Я ледь стримала посмішку. Особливо якщо врахувати, що зараз він сидить десь тут під носом у всіх і старанно вдає, ніби він звичайний демон, а не повелитель. Але нехай. Не позбавлятиму ж я їх такого чудового сюрпризу!

— Я можу пройти чи у вас тут щось сталося? — позаду нас несподівано пролунав голос.

Ми синхронно обернулися, а всі інші не менш синхронно перевели погляди на двері. Там стояв той самий ельф із відбору, який виступав останнім. Здається, його звали Неріан Елсар.

— О, ну звісно ж, ельфи, — почулося від когось в аудиторії. 

— Цілий ельф в академії! — здивовано промовив Дейн. — Ви ж наче тільки на своєму острові жили. Що у вас там таке сталося, що ти захотів тут навчатися? Спалив свою академію?

 — Дейне, ти що, проспав майже весь відбір чи як? — промовила я, стримуючи посмішку. — Узагалі-то він тут не єдиний ельф.

— Так мене ж на цьогорічному відборі взагалі не було, — промовив він, чим здивував усіх присутніх ще більше.

Я тільки-но хотіла запитати «якого біса?», як із пітьми вийшов Каспіан. Точніше, наш куратор. Він, як завжди, зробив це настільки швидко й блискавично, що ніхто, мабуть, навіть не збагнув, як це сталося, поки він спокійно не промовив:

— Бачу, ви вже тут налагоджуєте дружні звʼязки, — він ледь посміхнувся, але в очах вирувала така сила, що ніхто поки не наважувався сказати й слова. — Сідайте. Немає часу няньчитися з вами.

Ми з Деєю сіли за вільний стіл, а позаду нас влаштувалися Дейн та ельф. І поки що розмірковувати про цих двох мені зовсім не хотілося. Уся моя увага була прикута до куратора.

— Так, адепти, — почав він, оглядаючи всіх присутніх. — На вашу радість чи на мою, я ваш куратор. — Він зробив невелику паузу й коротко глянув на мене. — Хоча, можливо, від нас очікують, що ми будемо няньками. Але слухайте сюди. Щоб ми з вами мирно й гарно жили, є три правила.

Він підняв три пальці.

— Перше. Якщо вирішите кудись встрягнути, переконайтеся, що вас не спіймають. Не хочу потім це розгрібати. Друге. Якщо вас побили чи образили, не приходьте жалітися. Винесіть із цього урок і завдайте удару у відповідь. Але памʼятайте про перше правило. І третє…

Він витримав паузу, а потім абсолютно серйозно додав:

— Якщо десь хтось влаштовує вечірку — дайте знати. Я теж не проти відпочити.

У кабінеті на кілька секунд запала тиша.

— Та ви якийсь навіжений. Нам потрібен інший куратор, — промовив один із драконів, який виглядав дуже відповідальним і серйозним. 

— Та й бачимо ми вас уперше. Ви не з викладацького складу демонів, — додав один із них, трохи нахмурившись. — Новенький чи що?

Деякі демони засміялися. Ой дурні. Зараз щось буде.