Розділ 6

Поки присутні повільно приходили до тями від побаченого, а дехто ще ошелешено дивився на Радею, зі свого місця встав ельф і попрямував до середини арени. Він із легкою посмішкою звернувся до викладачів:

 — Здається, залишився лише я з присутніх тут адептів.

 Вчитель, котрий до цього оголошував імена всіх присутніх, дістав із розподілювача справді останню карту й промовив:

 — Гадаю, ви і є Неріан Елсар?

 На що ельф кивнув йому і спокійно попрямував до столів зі зброєю. Звідти він узяв лук зі стрілою та без зайвих слів поцілив просто в десятку. При цьому він зробив це на диво легко й граційно, ніби це не означало для нього нічого. Наче це й не вартувало жодних зусиль. З таким самим спокійним обличчям він виконав усе необхідне на перекладині й так само спокійно повернувся на вихідну позицію.

Варто зауважити: після Радеї він, мабуть, був для присутніх як ковток свіжого повітря. Але мене чомусь — неочікувано навіть для себе — він насторожував. Це таке відчуття, коли людина настільки ідеальна, що здається, ніби за цією ширмою старанно заховане щось не надто приємне. Але я спробувала відігнати ці думки.

Утім, мушу зізнатися, для всіх це було несподіванкою і водночас питанням: чому народ, який декілька століть не контактував ні з ким, раптом вирішив відправити свою молодь на навчання до академії в іншій країні? І з огляду на те, що про них ми знали лише доступне нашим предкам ще багато років тому, це робило ситуацію ще більш загадковою.

Коли ельф почув «зараховано» і повернувся на своє місце, до нас знову звернувся декан Вейт: 

— Шановні адепти, наразі відбір закінчено. Навчання розпочинається за тиждень. За цей час ви повинні облаштуватися в гуртожитках та ознайомитися з розкладом і картою академії. За додатковою інформацією звертайтесь до адміністрації або своїх кураторів. Останнє стосується безпосередньо наших гостей з інших держав, — він обвів залу поглядом і додав: — Сподіваюсь, навчання вам тут сподобається.

На цих словах майже всі викладачі встали з місць разом із ним і попрямували геть. Затримався на деякий час лише декан бойового факультету. Він пильно проводжав поглядом те, що відбувалося в залі, час від часу зупиняючи погляд на певних групах адептів. На моє здивування й полегшення, він більше не акцентував уваги ні на Радеї, ні тим паче на мені. І коли я вже збиралась запитати в неї про плани, з’ясувалося, що від неї вже й слід прохолов. Вона активно прямувала до брата і, судячи з погляду, хотіла вже зараз зрозуміти, чому він пішов на інший факультет. Тож я попрямувала до них.

Одним із талантів Велара було не звертати уваги на нападки Радеї. Звичайно, з боку могло здатися, що вони не надто товаришують, та повірте, це не так. Я провела майже все своє дитинство з ними і як ніхто інший знаю про їхній зв’язок близнюків. Але ці перепалки між ними завжди були незмінною частиною їхнього життя.

— Ми ще обов’язково про це поговоримо, — почула я закінчення їхньої баталії, коли підійшла до них. 

— Усе як завжди, — з легкою посмішкою промовила я. — Привіт, Веларе, ти сьогодні здивував мене. Стихії? Чи ти не захотів бути з нами на одному факультеті? Кинув мене напризволяще з Радеєю? 

— Гей, я можу й образитися, — награно надулася вона, але по очах було видно, що вона геть не засмучена.

 — Мірандо, — промовив Велар, звертаючись до мене, — вирішив здивувати вас, та й на стихіях буде більше знайомих.

Знайомих. Так. І це говорить людина, яка у своєму королівстві терпіти не може всі ці світські бали та заходи. А він, на хвилиночку, майбутній герцог. І зараз говорить про знайомих. Щось тут нечисто, чує моє м’яке місце.

Я легенько примружилась і підійшла впритул до нього:

 — Які ще сюрпризи ти приготував, Вел? 

Він несподівано зробив крок назад від мене й скосив погляд на зацікавлених магів позаду. Мені навіть здалося, що він трохи зашарівся. Але, можливо, він просто розізлився на мене?

 — Давай не зараз. Я трохи зайнятий, — він ще раз поглянув на мене й додав: — Заселяйтесь до гуртожитку, я пізніше приєднаюся. Поки маю справи.

 — Кажи куратору, що я буду з Мірою, ми самі все з’ясуємо, — підхопивши мене під руку, промовила Радея і потягла до виходу.

***

Мушу зазначити: академія просто величезна. Я, звісно, здогадувалася, що вона чимала, але в реальності... Я вже не кажу про численні коридори та аудиторії. Від гуртожитків до навчального корпусу треба було так добряче пройтися. Тому було вирішено спочатку з’ясувати все з гуртожитком, а потім уже оглядати академію та прилеглу територію. 

Це було схоже на непоганий план: знаходимо кімнати, поки доставляють речі, йдемо на огляд території, далі вечеря і перша ніч у статусі адепток академії драконів.

Гуртожиток був великою багатоповерховою спорудою, яка складалася з чотирьох блоків, що утворювали квадрат із садом усередині та своєрідною зоною відпочинку. На поверсі розміщувалося десять кімнат, по п’ять з кожного боку. Сам гуртожиток по діагоналі ділився на чоловіче та жіноче крила. При вході була кімната завідувача гуртожитку та охорони.

Саме завідувач, сивий і суворий на вигляд дракон, повідомив нам, що ми з Радеєю розподілені в одну кімнату, і видав наші ключі-кулони, які можна було прикріпити до пояса на формі академії. Саму форму й усе необхідне мали видавати безпосередньо в академії, єдине що — ми мали все це забрати до початку навчального року.

Тож, неймовірно раді з того, що будемо сусідками, ми попрямували до своєї кімнати. Вона була на п’ятому поверсі, практично в кінці коридору. Коли ми відчинили двері, то побачили, що в кімнаті нікого немає.

Сама кімната була просторою. Величезне вікно в кінці робило її світлою і затишною. Дизайн був простий: стіни світлі, чотири ліжка, два столи та дві шафи. Що ж, деякими меблями, здається, доведеться ділитися.

Ми підійшли до ліжок і хотіли зрозуміти, які обрати, коли побачили, що праворуч, біля дверей, на ліжку вже лежать чиїсь речі. І взагалі ця частина кімнати виглядала так, ніби тут давно хтось живе. Не виключено, що не тільки перший курс буде з нами в одній кімнаті. Але, довго не роздумуючи, ми вирішили зайняти вільні ліжка навпроти, аби ділити разом шафу та стіл. Радея люб’язно поступилася мені ліжком біля вікна, і я була цьому дуже рада.