Розділ 5

— Міранда Рейзорн, — вимовив моє ім'я викладач, і на його обличчі промайнуло легке здивування. Здається, вони не переглядали списки перед початком зарахування.

Я встала зі свого місця й рушила до центру арени. Звичайно, я старалася триматися рішуче й упевнено, але, чесно кажучи, трохи тремтіла всередині. Не хотілося б осоромитися перед такою кількістю людей. Чим ближче я наближалася до середини, тим більше помічала, що всі навколо активно почали перешіптуватися.

Цікаво, що для всіх було новиною номер один? Те, що в стінах Академії зібралися не тільки дракони, чи те, що принцеса прийшла на відбір? Добре, що поки що до мене ніхто не звертався «Ваша Високосте».

— Ваша Високосте, — звернувся до мене цей самий викладач.

Ну чудово. Давай акцентуй на мені ще більше уваги. Це значно допоможе.

— Обирайте зброю і спробуйте поцілити в ціль.

«Спробуйте поцілити»? Цікаво, він гадає, що це моя примха чи я прийшла сюди розважатися? Ну що ж. Зараз вам буде видовище.

Мало хто знає, але коли мені виповнилося десять, на мій день народження Каспіан подарував мені невеликий кинджал. Неймовірно гарний, прикрашений чорним камінням. Тоді, звичайно, був скандал між татусами й ним. Що, звичайно, не дивно. І, звісно ж, це був би не Каспіан, якби він не намагався вивести моїх батьків із себе ще більше. Бо коли він сказав, що кулон із первісною пітьмою подарує мені на повноліття, щоб я могла втекти до нього, як свого часу зробила це моя мати, татусі мало не вибухнули. І знову це їхня історія, а не моя.

Але це остаточно добило татусів. Тому, коли я сказала, що нехай кинджал поки просто полежить, а як ним користуватися, хтось навчить мене пізніше, наша весела родина не змогла дійти згоди у виборі вчителя. У результаті вчили всі разом. Різними методами й стилями. І в результаті я так навчилася кидати кинджали, що це вже можна було б оформити в окрему виставу.

Тому я просто підійшла до столу й взяла в руки всі кинджали, які там лежали. Трохи різної форми й довжини, але це не було для мене проблемою. Я оглянула всіх присутніх. Хтось сидів, явно очікуючи на шоу, інші виглядали так, ніби вже бачили мій провал. Тільки батько, Радея і Велар виглядали так, ніби нічого цікавого не відбувалося. Звична для них справа.

Перший кидок я зробила звичайним. Правою рукою кинула кинджал і поцілила в мішень. Далі, не даючи викладачеві можливості щось сказати, лівою рукою кинула інший кинджал. Потім заплющила очі й двома руками кинула ще два. А під кінець, для ефектності, кинула ще один у стрибку. І, звичайно, не промахнулася жодного разу.

Маю сказати, це справило ефект. Усі сиділи шоковані, розгублені й дивилися на мене.

Першим заговорив декан бойового факультету, який швидко опанував себе.

— Йдіть до перекладини, леді Рейзорн.

Я кивнула й підійшла до перекладини, а потім підстрибнула, вхопившись за неї руками. Це було не так легко, враховуючи, що сама перекладина не була закріплена й постійно гойдалася. І, маю сказати, я була не впевнена, що витримаю так три хвилини. Але я не була ідеальною й правильною героїнею. Я знаю, що таке трохи шахраювати. Хоча, правильніше сказати, використовувати свої можливості у правильному ключі.

Тож я прикликала свого маленького друга-привида Родні. Хоча, може, й не такого вже маленького. За життя він був дуже солідним драконом. І той люб'язно притримував мої руки на перекладині так, щоб я не впала. Відчуття було не дуже приємне. Звичайно, сильний маг міг би відчути якесь коливання магії в районі моїх рук, але я вважаю, що раз ніхто нічого не помітив, то не рахується.

— Зараховано, — промовив декан бойового факультету, чим трохи здивував присутніх.

Адже до цього він взагалі не говорив і не проявляв жодних емоцій. А тут трохи зіщулив очі, ніби щось вирішуючи. І, можливо, мені лише здалося, але в його очах я побачила трохи зневаги.Хоча, можливо, мені тільки здалося. Я повернулася на своє місце, і мене відразу обійняла Радея.

— Ти була неймовірна, — сказала вона мені, а потім прошепотіла на вухо: — Сподіваюся, і мою маленьку лазівку теж ніхто не помітить.

Я їй посміхнулася й подякувала. Батько теж узяв мене за руку й сказав, що я молодець. Але за вогниками в його очах я бачила, що він знав — я трохи шахрайка. Але знаєте що? Провини я за це не відчувала. У правилах такого немає, тож і я нічого не порушила. Такі прогалини — провина того, хто складає правила, а не того, хто ними користується.

— Радея Етерн, — пролунало відразу після мене.

Вона таким бадьорим кроком рушила до арени, ледве не підстрибуючи, і я мимоволі почала посміхатися.

Я обвела поглядом присутніх і раптом зіткнулася очима з якимось юнаком. Він так зневажливо дивився на мене, а потім перевів погляд на Радею, що від здивування я навіть не встигла обуритися. А тобі ми що вже зробили? Може, він якийсь сексист чи що?

Я трохи придивилася до нього і, судячи з форми, він був адептом уже четвертого курсу. Ех, от тепер шкода, що я не знаю нікого зі знаті драконів. Хоча, може, й не зі знаті... але спину він тримав так рівно, як і свій погляд, ніби завжди був кимось не меншим за короля.

Але тут Радеї сказали починати, і я перевела погляд на неї. З цим потім розберемося. Радея, почувши команду, лише посміхнулася.

— Якщо ви не проти, то я зі своєю.

Вона дістала з футляра, закріпленого на поясі, свої медичні голки.

Історія з цими голками була цікава. Мати Радеї розповіла їй, що існує така штука в медицині, як акупунктура. Не знаю, що саме зробила з цим знанням тітка Яріанель, але, мабуть, ніхто не очікував, до чого це призведе. Дізнавшись, що це ціла наука і що на тілі є точки, які відповідають за різні функції, вона як одержима почала це досліджувати. І скажу вам, вивела свій варіант цієї науки та методи її використання. У тому числі й для самооборони. Не потрібно спеціально вчитися битися. Ворогу достатньо підійти близько. А він це завжди робить. І тоді вже Радея використає свої голки.

— Леді Етерн, я, може, й не правий, але у вас у руках голки? — скептично промовив один із викладачів. — Завдання зі зброєю, а не з медичним приладдям.