Розділ 1

— Мірандо, навіть не думай, що зумієш від мене втекти, — впевнено крокував позаду мене коридором Каспіан.

І вже за його тоном я знала, що він дуже серйозний і, мабуть, трохи розлючений. Бо злитися на свою істинну пару — це ще той квест. Неодноразово таке бачила. Особливо в батьків. А ось для нашої пари це було вперше. Навіть коли я випадково прикликала з пітьми те, що не мала, і зовсім не в той момент, коли була повинна.

— Та я не тікаю від тебе, — я кинула на нього швидкий погляд через плече й пришвидшила крок. — Я тут просто випадково згадала, що один із моїх приятелів-привидів хотів упокоїтися саме сьогодні. Уявляєш, який збіг? Саме після сімейної вечері.

Каспіан із неймовірною швидкістю перемістився крізь пітьму так, що я ледве встигла ухилитися. У моєму дитинстві ми часто так грали. У своєрідного квача з використанням пітьми. Саме тоді він учив мене керувати нею й не боятися її.

— От же ж, навчив на свою голову, — з легкою посмішкою промовив Каспіан. — Стій, бо поверну Туманчика до первісної пітьми.

Від такої несподіваної заяви я навіть завмерла.

— Ти блефуєш. Це мій улюблений пес. І один із твоїх найкращих шпигунів, — я примружила очі. — Ти не зробиш того, що завдасть мені болю.

— Отож бо, Міро, — лагідно взявши мене за руку, промовив Каспіан. — Тому давай поговоримо лише вдвох.

— Знаю я тебе. Зараз увімкнеш оті свої чари й почнеш мене відмовляти. А я, між іншим, не збираюся відступати.

— О, то я для тебе чарівний? — заправивши пасмо мого волосся за вухо, промовив він.

— Ой, не треба оцього всього. Бо почну кликати тебе дядечком Каспі.

Фраза спрацювала ідеально. Каспіан ледь помітно скривився й на мить заплющив очі.

— Це був підлий удар, Міро, — тихо промовив він, але в кутиках його губ усе ж промайнула усмішка.

Я лише задоволено всміхнулася. Свого часу це звертання було його найбільшим випробуванням. Я ще зовсім малою щиро вірила, що він просто добрий друг моєї родини. Добрий дядечко Каспі, який приносив мені солодощі, навчав керувати пітьмою, годинами грався зі мною й терпляче відповідав на сотні дитячих «чому».

А він уже тоді знав. Знав, що я його істинна пара. І знав, що йому залишалося лише чекати. Не квапити мене. Не тиснути. Не дозволяти собі переступити ту межу, за якою добрий друг сім'ї переставав би ним бути.

Що тут скажеш... Я стала його істинною парою ще в утробі матері, і це було ще те випробування. Особливо зважаючи на те, що він був поруч від самого мого народження. Але той етап давно минув. І, якщо бути чесною, зараз я люблю цього зухвалого повелителя демонів як свого майбутнього чоловіка. Не лише тому, що нас поєднала магія істинної пари. Я сама покохала його. А він кохав мене ще задовго до того, як я навчилася розуміти власне серце.

— Я всього-на-всього хочу вступити до Академії драконів. Та це навіть не інше королівство, — я взяла Каспіана за руки, намагаючись донести до нього свою думку. — Усе своє дитинство я тільки й чула про пригоди мами й татусів. Та й ти розповів мені чимало цікавих історій. І тепер ви всі дивуєтеся тому, що я теж хочу мати власні.

— О, якщо ти хочеш розгрібати державні справи, проходити через змови й вирішувати долю війська іншої країни, то я можу влаштувати тобі це хоч завтра, — кутики його губ ледь сіпнулися в усмішці. — Повелителька демонів точно не буде сумувати.

— Касп, придворних пригод мені й тут вистачає. Одні біля тебе так підлещуються, що аж нудить, інші настільки старанно приховують свою неприязнь, що це вже навіть не цікаво. А я хочу знайти нових друзів, навчитися чогось нового, стати більш самостійною.

— Нові друзі й самостійність? — він підняв одну брову й саркастично всміхнувся. — В Академії драконів, на території королівства драконів, де один із твоїх батьків буквально король усіх драконів? О, ну звісно. Саме там ти знайдеш незалежність.

Я тихо засміялася.

— Добре, згодна. Можливо, мій план не ідеальний, але я саме так це бачу. У Торнтвелі Академія ще навіть на стадії ескізів. У перевертнів її взагалі немає. Про ельфів я й говорити не хочу. А в Академії демонів я ще встигну повчитися. Тож цілком логічно, що мені залишається саме Академія драконів. Та й цього року там започатковують новий курс навчання з обміном адептами інших рас. Замість десяти років навчання тепер буде лише п'ять.

— Ти хотіла сказати — ще п'ять років для нас. Для мене, — його усмішка стала ледь помітною, але в очах промайнув сум. — Я вже хочу повністю насолоджуватися життям із тобою. Створити наш власний світ. А не постійно ловити на собі прискіпливі погляди твоїх татусів. Знаєш, іноді мене починає дратувати, що серед магів багатомужжя — звична річ, — він тихо видихнув. — Але я надто добре тебе знаю. І хай як сильно мене дратує ця ситуація... я люблю твою впертість. — Він ніжно погладив мене по долоні. — Ти ж не відступиш?

Я лише похитала головою й легенько всміхнулася.

— Так я і думав, — тихо промовив він.

На кілька секунд між нами запанувала тиша.

— Добре. Тоді йди до своєї Академії.

Я здивовано кліпнула.

— І все? Отак просто? Я вже думала, що ця баталія затягнеться на тиждень.

— Ну, у тебе ще попереду етап із твоїми татусями, тож усе можливо, — з легкою посмішкою промовив Каспіан. Потім несподівано ніжно взяв мене за підборіддя й притягнув ближче. — Але я теж не простий демон, солодка. Тож іди до своєї Академії. А там... хто знає, які пригоди на тебе чекатимуть.

О ні. Я надто добре знала цей погляд. І ці ледь помітні вогники в його очах. Це означало лише одне з двох. Повелитель демонів вигадав новий план. Або вирішив знову за кимось шпигувати. Хоча, знаючи Каспіана, найімовірніше — і те, й інше.

— Касп, ти що задумав? — примруживши очі, промовила я, усе ще перебуваючи в його полоні.

— Маю ж я вміти дивувати мою войовницю пітьми, — легко поцілувавши мене в губи, промовив Каспіан. Його усмішка стала ще ширшою. — І пам'ятай, Міро -  я погодився з твоїм рішенням. Але це зовсім не означає, що збираюся триматися від тебе осторонь.