Кліника

Пройшло трохи більше  3-х місяців. Лікарня. Біла палата. Вона і лікар.

Вона:  Чи то може наснилось…

            Море, зорі, світанок…

            (підходить до вікна, здивовано…)

            Жене вітер  хмаринку,

            Смутком б’є у вікно…

            (щось пригадує)

           Його очі так звали,

           Пальці ніжно тремтіли…

                 (зітхає)

           Відчайдушне кохання!

           Як це було давно.

           Розпліталися коси,

           Зорі з неба зривались,

           В поцілунках гарячих

           Шарілась земля…

           ( в мить пригадує й звертається до лікаря)

           Лікар, лікар, скоріше,

           Я так довго чекала.

           Хай мені принесуть

           Моє миле дитя.

Лікар: Заспокойтеся, хвора.

            Нумо випийте ліки.

            Нерви шкодять здоров’ю,

            Забирають красу…

            Подрімайте… Хай сняться

            Вам рожеві фламінго,

            І на крилах чарівних

            Біль подалі несуть…

Лікар:

• Задрімала…

(Звертається до санітарки):

Маріє, приберись, тільки тихо.

Бачиш, спить бідолашна,

(в розпачі)

Що ж нам далі робить?

Як сказати дівчині,

Що не зможе однині

Вона доньку чи сина

Вже ніколи родить.

Санітарки:

Марія:  Заспокоїлась бідна.

             Привезли нетямущу.

             Витравляла дитину

             Самотужки, дурна!

             Та не знаючи діла

             Отаке наробила,

             Що ще б трохи і Богу

             Душу вмить віддала!

Світлана:

          А чому до лікарні

          не звернулась одразу?

          Адже в двадцять вагітна –

          Вже тепер не дива.

          Заплатила сто баксів

          І вчора була грішна,

          А назавтра зібралась

          І пішла чепурна.

Марія:

         Як так можна казати,

         Адже в тебе є донька,

         Чи її не спіткає

         Отака-от біда!

         Буде жити, кохати…

         Все лишень вполовину.

         Без дитини те саме,

         Що сама сирота.

Світлана: Годі клеїти дурня!

                 Зараз все продається!

                 З часом скаже спасибі,

                 Менше клопоту, дзусь!                   

                 Почуття і чесноти,

                 Ніби хтось їх цінує…

                 Зараз вийду в шинок

                 І бистренько вернусь.

(Трохи згодом у підсобці)

Світлана:

              Наллємо по три чарки,

              За невдале кохання,

              За невинну дитину,

              За безбожне життя.

(Випиває).

              Чи ще довго, скажи  ж бо

              Нам цю лямку тягнути,

              Радше шворку на шию,

              І піти в небуття…

(випиває вдруге)

              Наче й волі немає:

              Дім – робота  - по колу:

              Платять дуже замало,

              Ледве зводиш кінці.

              Чоловік випиває,

              Донька  тілом торгує,

               Навіть Бог зазирає,

              Що  лежить в гаманці. 

Марія:     (Забирає чарку)

              Годі рюмсати й пити,

              Ми для Бога всі рівні.

              Досить. Гріх випивати,

              Краще в церкву іди.

Світлана: Що я там позабула?

                 Нас ніхто не почує!

                 Бо слова беззмістовні

                 Всі оті молитви…