Якби я тільки могла

Травневий теплий день. Годинник показує 5 вечора, Меган нервово поглядає на час і розуміє, що чекає на друзів уже цілу годину. У неї день народження, їй виповнилося 12 років:

- Мабуть вони пішли на день народження Джосефа. У нього він теж сьогодні, -промовляє вона і дивиться на стіл, який самостійно готувала для святкування.

Меган чекає ще 15 хвилин і починає підійматися сходами у власну кімнату, відчуває, що у неї паморочиться в голові, але не каже батькам, бо не хоче їх засмучувати. Тут вона чує дзвінок у двері і радісно біжить:

- Ну нарешті вони прийшли, я вже почала на них ображатися,-але то був старий листоноша який тримав у руках газету. Він їй ніколи не подобався бо мав лише один вираз обличчя наче в нього викрали велосипед. І як взагалі можна читати газети? Це ж суцільна нудьга та ще й без картинок. Нічого цікавого. Меган повернулася в кімнату.

Мама поставила підпис в бланку «неприємного» дядька, зачинила двері та покликала тата. Вони підіймаються до іменинниці і тримають в руках рожеву коробку з дірочками:

- Не переймайся так, вони просто запізнюються, Джозефа теж треба привітати. Ось побачиш, скоро вони прийдуть і будете святкувати,- каже мама, а тато в цей час обіймає Меган. Тато не був говірким, але завжди міг заспокоїти, навіть не промовляючи ні слова.

Але Меган не реагує на них. Вона навіть не повернулася в їхній бік. Та батьки завжди були розуміючими, то ж поставили їй на коліна коробку, сказали що люблять її і залишили наодинці. Саме це їй було зараз потрібно.

Меган тримає в руках подарунок, але не помічає дірочок збоку, тому припускає, що це туфлі або кросівочки які вона на днях побачила на героїні серіалу «Stranger things». Вони їй дуже сподобалися але вона ніяк не могла знайти аналогічні в інтернеті.

Нарешті вона відкриває верхню кришку і від подиву встає, кладе коробку на ліжко і дивиться на неї декілька хвилин. Звідти на неї дивиться 2 ока. Вона аж ніяк не очікувала отримати від батьків це чудо. Це руде чудо, яке хрумкотить морквою і тягне руки до іменинниці:

- То ми тепер будемо жити разом, Буба?- вона інстинктивно назвала її Бубою. Наче вона завчасно знала, що їй подарять морську свинку. Вона посміхалася і легенько гладила її спинку.

Буба відразу йшла в руки до Меган, ні секунди не вагаючись. Вона майже цілими днями супроводжувала дівчинку коли та вчила уроки, або коли робили зарядку на підлозі, то намагалася залізти на неї, чим викликала сміх бо своїми маленькими пальчиками робила лоскотно.

Коли раптом Меган забувала дати Бубі поїсти, то кожен предмет, яким можна було постукати в кімнаті перетворювався на інструмент для привернення уваги. Свинка докладала всіх зусиль щоб гримнути якомога гучніше.

Буба вірно чекала свою подругу зі школи. Її не можна було назвати бешкетницьою, але в її очах можна було прочитати: «Якщо ви образите Меган, то вам буде непереливки».

Так і сталося. Одного разу до дівчинки прийшов друг, із яким вони почали сперечатися бо не могли обрати що саме можна приготувати на шкільний ярмарок. Це була жартівлива сварка, але Буба сприйняла це як негатив у бік Меган, із розбігу стрибнула на хлопця і вже майже його вкусила, як Меган відсмикнула свинку. Кожен показує любов по різному. Буба показувала її саме таким чином.

Через декілька місяців Буба як завжди чекала третьої години, коли зі школи повернеться Меган. Не те щоб вона орієнтувалася в годиннику на стіні, але в цей час приходив на обідню перерву тато і грюкав дуже голосно на кухні, то ж вона знала, що приблизно зараз повернеться і Меган. Але тато не шумів на першому поверсі і Меган не приходила. Буба знервовано залізла на ліжко, потім на стіл і з нього на вікно. Сподівалася, що своїм визиранням вона пришвидшить  повернення усієї сім’ї. Вона бачила як підіймався вітер, починалася гроза і ця погода навіювала вже якісь незрозумілі почуття:

- Багато разів чула від людей про відчуття тривожної звістки і ніколи не розуміла, що це означає. Здається, зараз зрозуміла,- подумала Буба і ні на секунду не відходила від вікна.

 Ніхто не повертався додому два дні. Буба забула про їжу, не торкнулася і тієї, що залишила їй зранку перед школою Меган. Але вона чує чиїсь кроки, що підіймаються сходами. Радісно зістрибує з вікна і направляється до дверей. Вони відчиняються і вона бачить перед собою маму Меган яка мовчки дивиться на Бубу, але на її лиці можна прочитати тривогу, яка змішалася з двома безсонними ночами і перетворилася на щось більш болюче:

- Привіт, Бубо. Вибач, що цілих 2 дні тобі довелося бути наодинці. Я приїхала за тобою,- сказала мама, нужно беручи її на руки.

- Чому мене забирає мама, а не Меган?-думає свинка, -Меган погано себе почуває? Мене везуть до неї?-мільйон думок починають бігати в голові маленького створіння.

Вони заходять в якусь будівлю, де навколо бігає багато людей. Усі стурбовані і лише деякі з них в білих халатах поводяться стримано і позитивно. Вони в лікарні. Бубі неприємний такий хаос, вона завжди жила в спокої, де іноді грає музика, Меган розмовляє з друзями і найгучніше, що вона могла почути-це працюючий пилосос, із яким вона змирилася, бо це триває декілька хвилин.

Мама бере свинку в руки, підносить до скла, яке веде в палату і Буба бачить дівчинку, яка лежить в ліжку, на лиці видніється безсилля. Вона виглядає так, наче ніколи не бачила мультфільмів і не чула гарної музики, бо про посмішку на лиці взагалі не йде мова. Буба ледве впізнає її-це Меган: