Епілог

Гадаю, що для щастя багато не треба, лише двоє люблячих людей, які готові пожертвувати заради своєї половинки будь – чим. Наша історія кохання не закінчилася на цьому, а далі набирала нових обертів. Як ж приємно, знову і знову пізнавати один – одного і тішитися тим, що твій коханий, чи кохана завжди поруч. Ігор підтримував мене у всьому і я раділа цьому, бо повинна себе також реалізувати у цьому житті.

Оксана розлучилася з Олегом, хоча він довго не хотів давати їй розлучення. Кілька разів телефонував до мене з погрозами, але Ігор швидко дав йому зрозуміти, що тепер мене є кому захистити. Дівчина жила у дядька Андрій і була дуже задоволена цим, знайшла нову роботу і тепер намагається будувати нові відносини, хоча ще дуже боїться це робити. Ми постійно спілкуємося з нею, де я намагаюся навчити її вірити у себе і не боятися нових відносин, адже Макар не такий, як Олег і варто спробувати.

• Оксанко, - якось сказала, - не потрібно рівняти всіх чоловіків до одного. Ти повинна дати шанс комусь знову розбудити твоє серце.

Вона мене зрозуміла і дала стосункам нове життя.

А зараз, у грудневий день повільними кроками спішу з роботи додому. Окрилена спілкуванням з дітьми, які мене полюбили за цей час хотілося про все розповісти Ігорю. Але…

Квартира порожня і його немає вдома. Сідаю на стільчик і набираю його.

• Так, кохана! – відповідає. – Забув тобі зателефонувати, дірява голова! Мені терміново потрібно поїхати на кілька днів у відрядження.

Від почутого настрій знизився до нуля.

• Ти напевне забув, що завтра у Марка з Катею весілля.
• Знаю, люба, але повинен поїхати. Термінові справи в іншій області. Вибач, що так сталося. Не гнівайся, будь ласка. Грошову картку залишив на тумбі і ще, маленький сюрприз. Надіюсь, він тобі сподобається. Хочу, щоб ти була найгарніша на цьому весіллі.

Мені було образливо, що він так вчинив. Яке могло бути відрядження, щоб проігнорувати весілля друга та залишити мене у такий день саму?

• Гаразд, Ігоре! Якось впораюся сама. Надіюсь, що Марк з Катею не образяться.
• Ми з ними все обговорили, то вони навіть щасливі, ..ох, вибач благословили мене у своїх починаннях. Цілую тебе, моя кохана! Не сумуй!

Вимикаю дзвінок. Засмучена телефоную до мами і розповідаю їй цю ситуацію. – Не журись, дорогенька, можливо воно і на краще. Розвієшся трохи, поспілкуєшся з нами, бо бабуся з дідусем давно питали, чому ти не приїздиш.

• Мамусечко, - важко видихаю. – Давно хотіла з’їздити до них у село, але ніяк не вдавалося. Надіюсь на Різдво обов’язково з Ігорем провідаємо їх.

Вимикаюся і прямую до тумби, де лежить величезна коробка. Розкриваю її і бачу шикарну сукню молочного кольору. Приміряю її і не зводжу з себе погляду. Така краса!  Шкода, що він мене не побачить мене у ній!

Ранок. Він у мене розпочався ще за довго до світанку, тому що потрібно було допомогти мамі. Адже весільні клопоти ніхто не відміняв. Не встиг ресторан відкритися, як ми вже були на кухні, все було гаразд, тож перейшли до зали, яку прикрашали дівчата – флористи і т.д. Тож, ближче до обіду тільки потрапила до перукарні. Повертатися до квартири не було потреби, взяла все необхідне і попрямувала до салону краси. Дівчата зробили з мене королеву і я їхала у таксі до квартири брата. Мама від побаченого заплескала у руки і сказала, що я у неї красуня. Тільки Ігор цього не бачить.

Весілля було дуже веселим. Гості бажали молодим щастя та довгих років життя, а я сумно поглядала у вікно.

Середина весілля. Всі навколо заметушилися, бо починався танець молодих. Марк з Катею кружляють у повільному вальсі, який заворожує своєю ніжністю. Видно неозброєним оком на скільки вони кохають один -одного. Стою і милуюся ними, поки раптово музика не зупиняється і Марк бере до рук мікрофон.

• Дорога моя сестричко! – звертається до мене і я не розумію, що відбувається. – Я хочу тобі сказати, що дуже сильно тебе люблю. Так, не завжди у наших відносинах було все добре, але я не навмисно дратував тебе, хоча ти в таких моментах була дуже кумедною.

Сльози повільно котяться з очей, коли згадую про все.

• Я дуже хочу, щоб ти була щаслива. І лише одна людина може тебе такою зробити. І я щасливий, що те, що він задумав зараз відбудеться саме тут, у колі найближчих для нас людей.

Відчиняються двері бенкетної зали і до нас впевненими кроками прямує Ігор з величезним букетом червоних троянд. Він підходить до Ігоря і бере до рук мікрофон. Ошелешено дивлюсь на це дійство і мурашки бігають по тілі, адже його тут не повинно було бути.

• Моя мила дівчинко! – дивиться на мене. – Я знаю, що ти цього не очікувала і думала, що мене тут не буде. Але, я повинен був збрехати, щоб зараз зробити те, про що мріяв дуже давно. Коли, я вперше тебе побачив, то закохався з першого погляду. Ти стала для мене стимулом не здаватися, а впевнено крокувати, щоб отримати те, чого так бажав. Багато ситуацій перевіряли наші почуття, але ніщо не могло їх знищити.

Реву, навіть не намагаюся стримувати себе. Ігор зупиняється і переводить подих.

• І сьогодні, у цей прекрасний день, я хочу сказати, що не зможу жити без тебе, бо моє кохання до тебе на стільки сильне, що я можу гори звернути, аби ти була щаслива. Люба, моя, ти будеш моєю дружиною?

Залишає мікрофон, підходить до мене і стає на коліно. Витираю сльози і киваю головою на знак згоди. Ігор встає і одягає мені перстень. Міцно обіймаю його і цілую. Я щаслива! Ігор бере мене за руку і ми виходимо з залу.