2.14

Ранок. Нарешті його дочекалася, адже настав новий день для боротьби за Оксанине щасливу майбутнє. Одягаю Мілині речі, бо приїхала у вечірній сукні і готую сніданок для Оксани.

• Я одразу ж до лікарні, дякую за все, подруго, - обіймаю Мілу, бо дійсно вдячна за те, що вона зробила.
• Не говори дурниць, Ась, я повинна була це зробити, бо інакше її б вже сьогодні ховали, а той придурок Олег, придумав би якусь відмазку і спокійно гуляв би собі на волі.

Дійсно, гадаю так би і сталося. Тому, потрібно довести справу до кінця і посадити того недоумка за грати, а поки допомогти Оксані вилікуватися і не допустити, щоб все повторилося як у минулий раз.

• Гаразд, збираємося, бо ти спізнишся на роботу.

Обіймаємося з подругою на прощання і кожна прямує своєю дорогою. Ігор зателефонував, коли їхала у таксі. Розмовляти не хотілося, бо вирішила свої проблеми відкласти на потім, але він цього не хотів.

• Як ти? – почула у слухавці його подавлений голос.
• Їду до Оксани у лікарню, - холодно відповідаю.
• Ась, мені погано без тебе, - сумно промовляє, - неначе весь світ зупинився. Будь ласка, давай поговоримо. Не хочу втрачати тебе через дурниці.

Мені важко. Важко слухати його і розуміти, що все якось неправильно. Я повинна вирішити для себе, чи хочу далі продовжувати ці відносини, попри те, що його дуже кохаю.

• Ігоре, вибач, але мені зараз незручно розмовляти. Давай ввечері зідзвонимось.

Він важко видихає.

• Я приїду до тебе, - випалює, - привезу деякі речі і гроші.
• Не потрібно. Я попросила Марка відправити все поштою.

Ці слова вибили його з колії. Насправді ще з самого ранку набрала до Марка і попросила його це зробити. Брат не хотів, бо знав, як на це відреагує Ігор, в принципі як і я.

• Ні! – холодно відповів. – Я йому не дозволю цього зробити.

Вимикає. Що я творю?

Авто зупиняється біля лікарні. Намагаюся перемкнутися і тверезо мислити, адже потрібно підтримати Оксану у першу чергу. Забігаю до палати і бачу її. Дівчина повільно повернула голову і намагалася видавити з себе посмішку, але у неї це важко виходила, бо верхня губа була добряче розсічена.

• Привіт, моя хороша! – присідаю біля неї. – Все тепер буде гаразд, я поряд.

Сльози градом котяться з її очей, а з нею плачу і я.

• Ми впораємося з усім, - гладжу її руку, - бо ми сильні, правда ж?

Вона закриває очі. Їй боляче не тільки фізично, але і душевно. Я розумію це, тому намагаюся змінити тему розмови. Розповідаю їй про погоду, що сьогодні дуже холодно, бо морозець.

• Нічого дивного, адже кінець листопада, - додаю, викладаючи судки з їжею на столик.

Її сусідка по палаті, старша жіночка,  з жалістю дивиться на неї і відвертається, щоб ми не бачили її сліз. Я помічаю це, але вдаю, що не бачу.

Відкриваю судочок з кашею і намагаюся її погодувати.

• Зараз будемо їсти, бо тобі потрібні сили для того, щоб одужати.
• Не хочу, - тихо промовляє.
• Але каша дуже смачна, - намагаюся посміхнутися.
• Жити не хочу, - шепоче. – Не змушуйте мене жити далі, якщо у мене немає сил боротися.

Відкладаю їжу на столик. Зараз потрібно підібрати правильні слова, щоб вона повірила, що треба продовжувати жити заради себе.

• Я знаю, що тобі зараз важко, але ти повинна перебороти себе і жити. Так, буде важко, бо потрібно все починати з нуля, але ти впораєшся з цим, бо ти сильна. Такої вольової людини, як ти я ще ніколи не зустрічала, Оксанко. Навіть, я не така сильна, як ти.
• Анастасія Олегівна, я Вам вдячна за турботу, але мені соромно за те, що я зробила. І якби тоді, послухала Вас, то такого б не сталося. А зараз, я не хочу обтяжувати Вас собою. Їдьте додому і живіть своїм життям. Залиште мене.

Від почутого не хотілося більше нічого говорити. Відвернулася і хотіла вже піти, але знову взяла судок з ложкою і обернулася до Оксани.

• Дурненька, ти мене не обтяжуєш, а навпаки мотивуєш бути сильною. Не хочу більше чути дурниць, давай будемо снідати.

Крізь сльози вона відкриває рота і ложка смачної каші опиняється в середині. Задоволена собою, далі продовжую розповідати всілякі дурниці.

Ближче до обіду прийшов дільничний, щоб взяти покази. Оксана, немов їжачок згорнулася і повільно про все розповідала. Він все занотовував і в кінці сказав, що Ігорю світить чималий термін ув’язнення.

• Зараз він в ізоляторі, тож не хвилюйтеся, він сюди не прийде.

Чоловік вийшов, а я за ним.

• Вибачте, але хочу Вас про дещо попросити, - намагалася чітко донести те, що хотіла сказати. – Прослідкуйте, будь ласка, щоб Олег не зміг дзвонити до Оксани, бо минулого разу він не тільки їй погрожував з ізолятора, але і мені.
• Не хвилюйтеся, - заспокоїв, - я особисто прослідкую за цим.