2.9

-Ігоре, - зупиняю його розповідь, - що у тебе з нею?

Питання, яке він не очікував почути збиває його з пантелику.

-Я знаю, що вона вчора була у тебе на роботі. Не хочеш розповісти, що вона там забула?

Ігор мовчить.

-Вона хотіла поговорити. Тому, я поїхав з нею.

-І? – не зводжу погляду з нього. – Вдало поговорили?

-Ась, - дивиться на мене. – Я хочу тебе запевнити, що між нами нічого не було. Просто, у них проблеми, про які мені довго розповідати, а часу обмаль.

Дивлюсь на дорогу.

-Зупинись! – сердито говорю. Ігор не розуміє, що відбувається і автомобіль з’їжджає на край дороги. – Поки ти мені не поясниш, що сталося я з тобою нікуди не поїду .

Ігор бере мене за руку і цілує її.

-Навіщо ти так? – сумно поглядає на мене. – Я ж тебе кохаю, Ась!

Як ж мені набридла ця брехня! Забираю руку і відчиняю дверцята автомобіля. Виходжу на вулицю і крокую до парку, який неподалік. Густі хмари, які скупчилися на небі сумно поглядають на картину, яка зараз відбувається. Ігор біжить за мною і лише при вході у парк рвучко зупиняє.

-Ась! – хапає за руки. – Гаразд. Я винен, що не сказав тобі всієї правди і зараз ми опинилися у такій ситуації. Ти хочеш дізнатися її? Тоді слухай.

Тіло починає нервово тремтіти, адже боюся чути те, чого добивалася і знову розчаруватися у ньому.

-Артем – ігроман! Гральні автомати його пристрасть.  Я про це не знав, доки мама не приїхала до мене нещодавно і не розповіла про це. Вона просила допомоги, щоб я поговорив з ним, адже тато навідріз відмовився це робити. Того ж дня поїхав до нього, але на роботі його не було. Коли запитав у тата, чи знає він про його залежність – той похитав головою, але потім сказав, що він все знає, але нічого не може вдіяти. Того дня, Артем зник. Він не прийшов додому, тож Марта приїхала до мене на роботу.

Його розповідь ножем врізалася у серце. Як я, дурепа, могла не вірити йому? Хлопцеві було боляче цим ділитися. Уважно дивився на мене і розповідав, про підпільне казино, ніч, яку провів у пошуках та ранок сьогоднішнього дня, коли віз брата додому.

• Не знаю, чи взагалі відбудеться це весілля. Я навіть буду радий цьому.
• Чому? – не можу зрозуміти його.
• Бо не хочу, щоб дитина, яка народиться у них страждала від такого батька, як ми колись.

Нова правда збиває мене з пантелику.

• Про тата, що він грає дізнався, коли закінчував школу. Ненароком підслухав його розмову з братом, коли він прийшов до нас. Для мене це був шок, адже тепер тільки зрозумів, куди він зникав щоночі. Видно, залежність передалася і Артему, якщо він вирішив цим займатися.

Підходжу до нього і обіймаю. Знаю, що йому дуже боляче в цей момент і кохання до нього нікуди не зникло.

-Вибач, - шепочу, - я навіть не могла подумати, що все так складно. А я, як дурепа, кинулася у ревнощі замість того, щоб дочекатися пояснень.

Ігор занурює мене у свої обійми і легенько торкається губами щоки.

-Це я, дурень, що одразу все тобі не пояснив. Тоді б такої ситуації точно не склалося б. Ти не уявляєш, на скільки я боюся тебе втратити, Настунь! Ти мій промінчик сонця, серед цієї темної буденності.

Поглядом ловлю його очі і помічаю у них стільки ніжності, що хочеться плакати.

-Поїхали? – промовляю.

Ігор бере мене за руку і ми йдемо до автомобіля. Все, що мене турбувало раніше роз’яснилося, тож спокійно чекала на зустріч з його рідними.

Їдемо до РАЦСУ, де вже зібралися гості. Ігор бере мене за руку і ми підходимо до його тата. Коханий знайомить нас і чоловік задоволено посміхається.

-Дуже вдалий вибір, - підморгує синові, - що ж, думаю після Артема наступне весілля буде у тебе, синку?

Ігор поглянув на мене і посміхнувся.

-Сподіваюсь, що так! – підморгнув мені. – Якщо вдасться переманити Асю до Львова.

Наречених довго не було. Якось на душі було неспокійно і відчувалося, що щось станеться. Через кілька хвилин під’їхав лімузин, але він був без наречених. Лише заплакана жінка вийшла з нього. Здивовані гості переглядалися один на одного і не розуміли, що сталося.

-Дорогі гості! – промовила вона. – Дякую, що виділили час і прийшли, щоб привітати наречених, але.. – у неї потекли сльози, - весілля, на жаль, не буде. Це воля наречених. Вибачте, що так сталося.

Гості почали перешіптуватися, адже ніхто не розумів причини того, що сталося. Повільно почали розходитися, а жінка підійшла до нас. Її сльози змінилися люттю.

• Чому, ти з ним не поговорив, коли я просила? – зло дивилася на Ігоря. – Ти ж його брат.
• Я говорив. Але, все марно.
• Марно? – зашипіла. – У них буде дитина, ти це розумієш? Марта сказала, що краще залишиться без чоловіка, ніж зв’яже життя з таким…, - відвернулася. – Який ти після цього брат, який?

Ігор замовк. Його вираз обличчя говорив сам за себе. Йому було боляче це слухати. Міцно стиснула його руку і прихилила голову до його плеча.

-А це ще хто? – перевела свій погляд на мене. – Нова пасія? Своє життя гарно влаштовуєш, а про братове забув?

В розмову вмішався тато Ігоря.

• Аню, ти перебільшуєш! – став на захист сина. – Він тут ні до чого, тому я не дозволю тобі його ображати.
• Захисник? – лють переповнювала її. Руки були зжаті в кулаки і гарне обличчя втратило свою красу. – Це ти винен, що він став таким! Ти! – важко вдарила чоловіка у груди. – Ти все знав і вчасно не зупинив його.