2.8

-Привіт, Оксанко! – заходжу до палати і викладаю на тумбу фрукти. – Як ти сьогодні почуваєшся?

Минуло два дні після того, як вона опинилася тут. Присідаю біля неї і розповідаю про погоду, яка стала ще жахливішою, ніж була. Вона мовчить і поглядає на телефон, який лежить біля неї.

-Олег телефонував, - переводить на мене погляд, - говорив, що коли його відпустять він поквитається з нами. Мені страшно, - шепоче.

Холодок пробіг по моєму тілі. Беру її за руку.

-Нічого він нам не зробить, - впевнено промовляю. – Не на таких натрапив.

Оксана, немов чекала цих слів і почала посміхатися.

-Ми впораємося з усім, от побачиш! – гладжу її руку.

Ці дні неабияк зблизили нас. Дівчина стала мені неначе сестра і я не дам йому її скривдити. Повідомляю, що завтра мені потрібно буде поїхати на кілька днів і що, замість мене до неї буде приходити моя подруга Міла.

-Ти її знаєш, вона також з нашого центру. Тож не соромся і проси, що тобі потрібно.

-Дякую, Вам, Анастасія Олегівна. Ви стільки всього для мене робите, а я навіть не можу нічим Вам віддячити.

-Не говори дурниць, мила моя дівчинко, ти головне одужуй, а далі подивимося.

Залишаю її і прямую до дверей, де наштовхуюся на молодого лікаря, який заходить до палати. Пропускаю його і випурхую на коридор.
По дорозі на роботу набираю Ігоря, який вже сотий раз до мене телефонує.

-Привіт, - промовляю, - вибач, що не відповідаю просто у мене НС.

-З тобою? Щось серйозне? Я виїжджаю! – швидко випалює.

Заспокоюю його і розповідаю про Оксану. Чоловік видихає.

-Я знав, що так буде, - говорить. – Людина, котра звикла завдавати біль буде це робити незважаючи ні на що.

-Так. Повністю згідна з тобою. А ти як? Більше немає бажання напитися?

Чекаю на його відповідь. Цікаво, що він відповість.

-Просто…- протягує, - був важкий день. Це весілля для мене не те, що несподіванка, а фарс. Коли приїдеш, я все поясню.

-Гаразд. Тоді до зустрічі?

-Чекаю на тебе. Кохаю..

Не відповідаю, бо вважаю тепер його слова таким ж фарсом.

Останній робочий день, як завжди минає у повній заклопотаності, тож знесилена прямую додому. Міла ще затрималася, а я поїхала раніше, щоб встигнути до магазину одягу. Потрібно обрати сукню для весілля. Заходжу в середину магазину і очі розбігаються від різноманітних суконь, які висять повсюди та їхньої кольорової гамми. Дівчина продавець підходить до мене і я описую те, що хочу. Вона показує кілька варіантів суконь. Приміряю їх, але все щось не те, допоки не помічаю в кінці зали темно – синю сукню. Показую її продавчині і дівчина несе її мені. Одягаю і милуюся своїм відображенням у дзеркалі. Вона ідеально лягла на мені і зробила мою талію ще стрункішою, оголені плечі стали ізюминкою цього наряду, а ще довгий розріз на бедрі пікантно підкреслював стрункість моїх ніг. Покрутилася і задоволено протягнула її продавчині.

-Загорніть, будь ласка! – дівчина забрала її і посміхнулася.

-У Вас дуже хороший смак!

Задоволена покупкою вийшла з магазину і одразу ж сіла у таксі. Завібрував телефон. Знову якийсь невідомий номер. Приймаю виклик і …чую його голос. Знову погрози сипляться в мій бік.

-Ти мене не налякаєш, чуєш, козел! - шиплю у слухавку, - не телефонуй більше до мене, бо я прийду до відділку і напишу на тебе ще одну заяву за погрози. Ти сядеш і на довго.

Вимкнув. Мабуть, злякався. Задоволена собою вперше за цей день посміхнулася. Я сильна і з усім впораюся!

Ввечері приміряю сукню і хизуюся нею перед Мілою. Дівчина з захватом дивиться на мене, не відводячи погляду.

-Супер! Ти неймовірна у ній. Гадаю, - посміхається, - коли Ігор побачить тебе у цій сукні, буде приголомшений.

-Напевно, - якось доволі стримано відповіла, адже вважала, що його увага буде прикута до нареченої. – Гаразд. Потрібно збиратися, бо з самого ранку їду до Львова. Ти не забула нашої домовленості?

Міла замотала головою і не зводила з мене погляду.

-Все як домовлялися, подруго. Завтра зранку піду до Оксанки і буду з нею в лікарні, поки вона мене не вижене.

Сміємося. Міла йде до своєї кімнати наспівуючи пісню, я ж – помаленьку збираю валізу, уважно спаковуючи потрібні речі. Ігор зателефонував зненацька. Останнім часом звук дзвінка на телефоні почав мене лякати. Гадаю, що це через Олега, який зі своїми погрозами вже набрид. Я не сприймаю їх всерйоз, адже знаю, що він нічого мені не заподіє.

-Так, - приймаю виклик. – Якраз перевіряю чи все зібрала. Щось сталося?

-Привіт, кохана, - чую його задоволений голос. – Прекрасно. Я обов’язково тебе завтра зустріну, щоб набрала мене, коли будеш у Львові.

-Гаразд!

Далі розмова продовжилася. Ігор розповідав про роботу, Марка, який з Катею планували своє весілля і встиг щось сказати про маму, яка вчора заявилася ввечері до нього.

-Не важливо, бо не хочу про це навіть згадувати, - обірвав розмову. – Завтра приїдеш і ми обов’язково про все поговоримо. Кохаю тебе, моя дівчинко!