2.6

Дощ, який падав ще зранку посилився. Дрібні краплі стікали по вікні кафешки, а ми сиділи і згадували про те, яке повинно було давно забутися.

-Ні! – відповідає і посміхається, - точніше могло б бути, але я не наважився, хоча вона дуже намагалася мене звабити.

У мене неначе камінь впав з душі. Посміхнулася у відповідь і заспокоїлась.

-А чому ти запитала?

-Я телефонувала до тебе на наступний день, і вона прийняла виклик. Сказала, що ти в душі, от я і подумала, що ви – разом.

Ігор потягнувся до моєї руки. Поцілував її і притягнув до свого обличчя.

-Моя маленька! – пронизував своїм поглядом. – Вже тоді, я розумів, що не зможу жити без тебе, але нічого вже не можливо було зробити. Ти поїхала, а ввечері я також повернувся до Львова. Ірка тоді зайшла до мене, щоб забрати сумку, яку залишила напередодні. А як щодо фото?

Зробила серйозний вигляд.

-Я його не викладала! – дивилася на нього. – Гадаю, це Іра зробила, бо мій телефон залишився на порозі, коли вона прийшла до мене, щоб поговорити. Думаю, тоді вона це і зробила.

-Це вже не важливо! – нахилився до мене, - все одно, кохання перемогло. Як ти дивишся на те, щоб десь побути наодинці?

Розуміла, до чого він хилить. І сама прагнула цього.

Ігор зняв номер в готелі і ми поїхали. Дощ періщив, немов з відра і пронизував своїм холодом до нитки. Розкрила парасольку і ми побігли в середину. Ліфт, виявився нашим місцем для поцілунків і пристрасті. Дісталися другого поверху і не могли відірватися один від одного. Відчинили двері і за мить вони захлопнулися від натиску наших тіл. Одяг, немов папір розлітався у різні боки і єдине чого ми прагнули в даний час, з’єднатися один з одним.

-Ти готова? – шепотів мені, коли притискав до себе моє оголене тіло.

-Так!

Цю мить я не забуду ніколи. Ігор палко кохав мене, щоразу занурюючи у вир пристрасті та насолоди. Я віддавалася йому повністю і не жаліла ні про що. Правду говорила Міла, що далі буде на багато приємніше займатися коханням і це дійсно так.

Виснажені палким коханням, лежали у обіймах один одного.

-Як ти? Все гаразд? – шепотів на вухо.

-Дякую, що показав мені, що таке пристрасть. Я щаслива з тобою!

-Я радий, що був твоїм першим і хочу бути єдиним. Знаєш, є такі слова у пісні: «Я хочу бути в тебе один, один – єдиний..- наспівує строчки. Я підхоплюю: «бо ти моя, а я – твоя половина…»

Сміємося.

-Моя улюблена пісня. Щоразу, коли її чую – згадую про тебе, бо дійсно хочу бути твоєю – єдиною.

-А я - твоїм!- цілує в щоку.

Повертаюся до нього і лягаю на передпліччя. Його не подобається і він тягне мене на себе. Милуюся ним, бо Ігор найгарніший чоловік на світі.

-Чому, саме я? – примружую очі. – Чим тебе так зацікавила, що ти закохався?

Цілує мене.

-Бо, ти – особлива! – уважно розглядає мене, немов картину. – У тебе найчарівніші очі, - цілує, - губи, - знову повторює те ж саме і …прекрасний носик… - торкається губами кінчика носа. – Ти – моя доля і я щасливий, що тебе зустрів!

Від цих слів хочеться плакати. Гадаю щастя і заключається в тому, коли ти чуєш такі слова і сльози з’являються на обличчі.

-Ти – мій прекрасний принц, - шепочу і помічаю, як у нього також з’являються сльози, - я кохаю тебе і неймовірно щаслива, що ми разом!

Міцно притягує мене до себе. Чую, як сильно стукає його серце в такт з моїх. Що може бути прекрасніше, ніж дві половинки, які знайшли один – одного у цьому буремному світі?

Вечерю замовляємо у номер. Смакуємо неймовірно смачним вином і говоримо про все на світі.

-Чому, ти не став моделлю? – ставлю запитання в лоб. – У тебе дуже гарний профіль, гадаю ти був би топовим красунчиком у модельному світі.

Сміється.

-Ти бачила мої фото у соцмережі? – примружив очі. – Це було давно і мені не цікаво. Те, чим я займаюся зараз – приносить мені задоволення, а моделінг – це таке.

-Правильно, - торкаюся рукою його обличчя. – Лише я буду милуватися тобою.

Цілує мою руку і встає. Забирає келих з вином з моїх рук і ставить на стіл. Підіймає на руки і несе до ліжка.

-А я буду тобою не тільки милуватися, але і насолоджуватися!

Пристрасть охоплює нас і ми кохаємося до того часу, коли насичуємося один – одним.

Ранок! Не хочеться, щоб він настав так швидко. Розплющую очі і рукою шукаю коханого, але його місце пусте. Оглядаюся і бачу, як він ставить на стіл сніданок.

-Прокидайся, сонько, - підходить до мене і цілує. -У ванній на тебе чекає сюрприз. Не хочеш поглянути?

Встаю і йду до ванної кімнати. Відчиняю двері і бачу величезний букет рожевих троянд, який ледве поміщається на тумбочці. Посмішка засяяла на обличчі від побаченого.

-Подивись уважніше в середину букета, - промовляє, обпершись в двері.