2.3

ІГОР

Повертаюся додому після прогулянки, немов на крилах. Все ж таки я їй потрібен! Немов хлопчисько посміхаюся сам до себе і наспівую пісню, яку нещодавно почув по радіо. Пусте, що вона повертається до Тернополя, я матиму змогу приїздити до неї і вмовлю переїхати до Львова. Я ж кохаю її! Самому важко повірити, що Ася тут!

Коли, три роки тому я побачив, що вона виклала фото з поцілунком, мене неначе вдарило струмом. Не хотілося вірити, що вона насправді використовувала мене. Говорила, що зітре його, а тут… Іра того вечора прийшла до мене. Вона повинна була повертатися завтра додому, тож влаштувала прощальну вечірку. Біль у грудях на стільки нестримно обпікав мене з середини, що вирішив його заглушити алкоголем. Біля річки помітив Марка з Катею. Хлопець хотів мені все пояснити, але тоді це було не важливо. Гордість полонила мене, ще й була заміна Асі. Але, опинившись з Ірою наодинці не спромігся навіть поцілувати її. Стало гидко на душі, тож покинув її і поросив друзів відвезти додому. Тієї ночі, я був біля її будинку. Кілька хвилин постояв біля воріт, але не наважився зайти. Сів до машини друзів і ми поїхали. На ранок повернувся до Львова і гадав, що знову робота допоможе забутися. Вирішив розширити свій бізнес і полетів до Америки, щоб знайти інвесторів. Так і залишився на три роки у чужій країні.

Одного вечора, після повернення з села вирішив набрати до Марка. Хлопець неохоче розмовляв зі мною, зрозуміло, що брат буде завжди на стороні сестри.

• Ти дурень, Ігоре!  -  спалахнув він. – Знаєш, як вона страждає? Боляче на неї дивитися. Навіщо ти так вчинив?
• Тобі цього не зрозуміти! Тому, не варто підіймати цю тему.
• Ти, що маленький хлопчик, не розібравшись взяв і втік. Не хотілося у неї запитати, навіщо вона виклала це фото?

Мовчав. Я дійсно вчинив, як боягуз. Знову втік, при першому непорозумінні.

• Вибач. Так, я дурень, що не обговорив з нею це. Але, було боляче, бо гадав, що я їй не потрібний і для Асі був лише засобом для досягнення цілі.
• Якби ти був для неї ніким, вона не розповідала б про тебе з таким захопленням. Повір, я знаю свою сестру і її спілкування з хлопцями. Про Олега вона так не говорила!

Важко видихнув.

• І що тепер? – хотів почути його слова підтримки.
• Тепер вона закрилася у собі і не хоче ніяких стосунків, от що!
• Марку, друже, я намагатимуся все виправити, але не думаю, що зможу це зробити найближчим часом. Тому, якось так. Хочу тебе попросити, давай залишимося друзями, адже у цей час дуже мало людей є у моєму оточенні, яких можна було б назвати цим словом.
• Гаразд! Ти також не зникай!

Ми почали спілкуватися. Кожного разу запитував про неї. Марк в більшості змовчував, але завжди в кінці розмови говорив, що нікого вона не знайшла. Це радувало, але і було боляче, що я зламав її своїм вчинком. Коли у нього виникли проблеми на роботі, вирішив допомогти, хоча сумнівався, що він захоче переїхати.

• Радий, що ти погодився, мені потрібні такі умілі люди, як ти, - весело промовив у слухавку. Розповів, що потрібно робити і чекав на його дзвінок. По телефону домовився з Артемом, щоб він ввів його у курс справи, адже на той час давно перебував за кордоном. Так, розпочалася наша спільна праця.

Минуло три роки і ось, друг запросив мене на вечерю. Я повинен був вже повертатися, адже вдало налагодив бізнес у Нью – Йорку. Задоволений собою, мчав до аеропорту, бо повинен встигнути до вечора додому. Серце немов шалене калатало, коли опинився на рідній землі, але не тільки це змушувало його шаленіти. Я знав, що сьогодні побачу її, мою маленьку Асю. Поглянув на годинник і зрозумів, що не встигаю, тож набрав номер друга і поросив не чекати на мене. Через пів години під’їхав до ресторану і побачив її. Серце занило від радості. Я не міг намилуватися нею, хоча вона дуже змінилася. Щось у її погляді! Вона не дивилася більше на мене так, як біля річки. Я б сказав, була холодною. Невже, це я так змінив її?

Андрій запросив її на танець і це мене рознервувало. Я не міг дивитися, як він торкається її, навіть стоїть поруч. Не втримався! Різко став зі стільця і забрав її. І тут, коли притягнув до себе зрозумів, що сам навигадував багато дурниць про неї. Ася така ж, як і була колись: мила, ніжна, чарівна і така моя…

Хоча, вона відштовхувала мене. Я це зрозумів там, на балконі, коли залицяльник образив її, а я врятував. Вона заступилася за нього, хоча я розумів, що їй було боляче від його вчинку. Не хотілося більше про це говорити, але дуже хотілося її побачити ще. Знову, прийшов на допомогу Марк з Катею, коли запросили мене до кав’ярні.

• А Ася буде? – перше запитання, яке вилетіло з моїх вуст.

Марк засміявся.

• Звичайно, друже!

Знову настрій окрилив мене. Я помітив її кав’ярні. Ця легка сукня так їй личила! Вона була, немов маленька частиночка літа. Не вагався і підійшов до них. Дівчина була ошелешена від моєї появи і це смішило. Потім була прогулянка парком! Ніколи не помічав, який красив парк восени, а особливо, коли разом з опавшим листям танцює таке миле створіння! Замилувався нею і опинився в потрібну мить, коли вона мало не впала. Я впіймав свій скарб! Найдорожчий подарунок у світі!