13

Останній тиждень проходить немов у казці. Ми пізнаємо один – одного і це викликає тепле відчуття на душі. Наші поцілунки стають палкішими. Він дедалі більше мені подобається. Я закохана і це прекрасно! Тепер відчуваю метеликів, що пурхають у животі і мені не хочеться, щоб вони заспокоювалися.

• Ти дуже змінилася, подруго, - сказала Катька, коли ми збирали малину. – І це тобі дуже личить.

Посміхнулася.

• Не знаю, - поглянула на неї, - ніби так ж, як і була.
• Е, ні, Ась, ти вся світишся. Ігор дуже позитивно на тебе впливає.
• Так само, як на тебе Марк.

Подруга задоволено посміхнулася, від чого з’явився рум’янець на її щоках.

• Ми домовилися з Марком, що будемо часто зустрічатися в місті і він покаже мені всі романтичні місця. Я теж така щаслива, Ась.
• Так, - протягнула, - він в цьому ас.

Загадково подивилася на подругу. Та зупинилась і втупилася на мене.

• Не зважай, це я так сказала.

Зібрали весь малиновий урожай і пішли до будинку. Тепер, потрібно її перебрати. Присіли біля великої миски і далі продовжували розмову.

• Слухай, Кать, - поглянула на неї, - а чому ти не хочеш пожити у нас?
• Ти, що – перелякано промовила подруга, - хочеш, щоб ваша мама про нас дізналася. Гадаю, ще зарано робити такий крок. Краще у гуртожитку, а далі побачимо.
• Чому ти думаєш, що мама буде проти ваших стосунків?
• Не хочеться мені, щоб все було на стільки швидко.

Миска з малиною наповнювалася, так само як продовжувалася наша розмова. Я хвилювалася, як ніколи, адже завтра від’їжджаємо і мені доведеться з ним попрощатись. Чи продовжимо ми спілкуватися на відстані і чи зможемо зберегти почуття? Тепер це спірне питання, адже невдалий досвід з Олегом переконує, що може статися так само.

• Кать, що мені робити? – благально подивилася на подругу. – Ви хоча б з Марком будете жити у одному місті і зможете часто бачитися, а от я з Ігорем – ти розумієш, де Львів, а де Київ?

Подруга відклала ягоди і поглянула на мене.

• Знала, що ти будеш сумніватися. Подруго, - взяла мене за руку, - якщо з Олегом не вдалося, не потрібно теперішні стосунки порівнювати з минулими. Будете їздити один до одного, спілкуватися по скайпу і т.д. Ми ж не живемо у первісному світі.

Катька поглянула на небо.

• Мені здається, це навіть романтично, - примружила очі. – Уяви, якими будуть ваші зустрічі! Це ж суцільні поцілунки та обіймашки.

Тільки від цих слів ставало навпаки сумно, бо кілька днів і знову між нами буде відстань.

• Ох, не знаю, - похитала головою.

Під таку душевну розмову і не зогледілися, як малина була перебрана. Попрощалася з подругою і помчала додому, адже попереду було побачення з Ігорем. Кілька повідомлень від нього вже отримала і серце вискакувало з грудей в очікуванні зустрічі з ним. Це буде наш останній вечір, де ми зможемо побути разом.

Немов ошпарена вскочила на подвір’я і мало не осунулася від побаченого. Бабуся сиділа поряд з Іркою і про щось розмовляли.

• Не зрозуміла, - схрестила руки на грудях, - а ти тут що робиш?

Бабуся поглянула на мене, не розумію, що зі мною. Іра лише єхидно посміхнулася.

• Ось, прийшла провідати тебе наостанок!
• Ась, а чому ти так розмовляєш з нею? – сердито промовила бабуся. – Хіба можна так з гостею?

Посміхнулася. Знала б бабуся, що це за гостя, давно б вигнала її за подвір’я.

• Ба, - підійшла до неї, - ми поговоримо з Іркою наодинці, гаразд? А ти йди, чай постав, щоб почастувати гостю.

Бабуся пішла, а я положила телефон на поріг і дивилася на неї.

• Ще раз повторюю, чого приперлась?

Вона стала навпроти мене.

• Відчепися від Ігоря. Він мій!
• Ха – ха – ха! – розсміялася їй в обличчя. – Хочу тебе засмутити, зірочко, але він мій. Ми з ним зустрічаємося, тому іди додому, - похлопала її по плечу, -  і поплач.

Ірка не довго думаючи, важко штовхає мене в плече. Я ледве не падаю і втримавшись також сильно її штовхаю. Вона впала. Сміюся! Це їй за всі образи, які вона зуміла мені натворити за ці роки.

• Ась, - чую голос бабусі, - швидко іди сюди!

Вона схвильована. Щось сталося! Залишаю Ірку і мчу до бабці. Вона сидить за столом і тримається за серце. Підбігаю до неї.

• Що… що …бабусечко, тобі зле?

Хвилювання зашкалює.

• Марк! – гукаю. – Марку!

Брат біжить на допомогу.

• Таблетки! – кричить. – Де твої таблетки?