12

Середина серпня. Природа повільно нагадує, що незабаром осінь, хоча жаркі дні ніяк не хочуть поступатися холоду та дощам. Сиджу з чашкою кави і спостерігаю як наближається гроза. В голові безліч думок і всі про нього. Кілька днів минуло від нашої останньої розмови і мені стало не вистачати Ігоря. Чому я йому не повірила? Клята гордість погубить мене, але ж було на стільки боляче спостерігати, як він цілує іншу! Я справді повірила, що між ними щось є. Добре, що Марк переконав мене в протилежному.

• Сама подумай, якби ти була для нього не цікава, чи став би він бігати за тобою?
• Не знаю. Можливо йому хотілося насолити Владу?

Марк посміхнувся.

• Сестричко, оце у тебе фантазія! – дивився на мене. – Зрозумій, якщо хлопцеві дівчина не цікава, він не буду битися за неї, розповідати про своє життя і т.д. Не розумію, що він знайшов в тобі, але почуття до тебе у нього серйозні.

Вдарила його по руці.

• Ей! Ти нормальний таке говорити про сестру?

Сміємось.

• Дякую за розмову, але не думаю, що твої переконання щось змінять. Він поїхав і його не повернути. Через тиждень ми теж повертаємося, тому гадаю варто ставити крапку у цих стосунках.

Важко видихнула.

• Чому я така дурепа!
• Це у тебе, сестричко від народження!

Знову його дурнуваті жарти! Сердито поглянула на нього.

• Якщо ти так намагаєшся мене заспокоїти, то зараз пригрію сильніше! – скоса поглянула на нього.

Брат схрестив руки.

• Піду допоможу дідусеві, а ти – торкнувся пальцем мого носа, - не сумуй. Усе, що не стається з нами – на краще! Не забувай це!

Темна хмара, яка була ледь помітною закрила половину неба. Яка цікава природа! Навіть таке диво змогла створити на стільки досконало, що нутром відчуваєш силу вітру, блискавки та грому.

• Ась, - почула бабусине зітхання, - загубилося гусеня. Напевне, лишилося біля річки. Пропаде ж!
• Не хвилюйся, бабусечко . Зараз збігаю і пошукаю його.
• Куди ж підеш! – показує вказівним пальцем на небо. – Он, поглянь, що коїться!

Нічого не слухаю,  біжу. Гадаю, що встигну його забрати, до грози. Так і знаю, напевне, де воно лишилося. Не вперше забираю його з того місця. Мчу! Вітер, який до цього часу був легенький набирає силу і його ривки мало не збивають з ніг. Не здаюся! Ще трішки і на місці. Прибігаю до ставка і чую в очереті тихенький писк. Бідолашне! Зовсім змучилося кликати на допомогу. Намагаюся дістати його звідти і помічаю, що лапка зачепилася за сухий очерет. Не здаюся і просовуюся ближче. В момент як бабахне! Грім! Завмираю на місці, ввігнувши голову в плечі. Швидким рухом знімаю зашморг з лапки і витягую гусеня. І тут як вперіщить дощ! Великі краплі барабанять по обличчю, сильний вітер тріпає одяг і немов навіжений, намагається його зривати з мене. Притулила гусеня до себе і поглядом шукаю схованки, адже розумію, що до будинку не дістануся. Помічаю неподалік альтанку. Мчу! Забігаю в середину і знову грім щосили вдаряє, розколюючи небо своєю силою. Страшно! Навіть гусеня перестало пищати та вириватися з рук. Дощ не припиняється і на поміч йому приходить град. Альтанка дірява і крізь кришу прориються краплини, які спускаються по моєму ще до цього мокрому тілу. Сукня прилипла і навіть немає ніякого бажання її відхилити. Стає холодно! І цьому дощу немає ні кінця, ні краю. Бачу автомобіль, який наближається до мене. Зажевріла надія, що це мій порятунок. Різко зупиняється і хлопець біжить до мене. За секунду від його сухого одягу нічого не лишається. Підходить ближче і не відводить погляду.

• Сідай в середину, швидко! – наказує. Стою і не знаю, як вчинити правильно.
• А гусеня? – перевожу погляд на бідосика, який тріпоче у моїх руках.
• І його забирай! – махає рукою.

Сльози, що проривалися з очей зникли і я заскочила до автомобіля. Тремчу! Він вмикає пічку і тепле повітря огортає моє мокре тіло.

• Роздягайся! – говорить Ігор і перевожу свій погляд на нього. – Не дивись так на мене, це ми вже проходили. Забула?

Посміхаємось. Перелажу на заднє сидіння, віддаючи йому гусеня.

• Дістанеш пледи у багажнику!

Нахиляюся і тягну те, що шукала. Швидко знімаю мокру сукню і закутуюся в плед. Ігор передає гусеня і перелазить до мене. Якесь дежавю! Знімає мокру футболку, потім штани і теж накидає на себе сухий порятунок. Мовчимо! Від теплого повітря щоки червоніють і зігріте гусеня починає вириватися з рук.

 - Гадаю варто його відпустити у багажник!

- Впевнений? – намагаюся дати зрозуміти, що його автомобіль може постраждати від несподіванки.- Краще завезімо його до будинку.

Дощ не вщухає. Ігор пересідає за кермо і заводить двигун. Повільно рухаємося по дорозі, яка на очах перетворилася на швидкоплинну річку.

• Негода розгулялася не на жарт! – дивлюсь у вікно, - пропоную зайти до будинку, якщо не проти!

Ігор ні на хвилину не вагається і ми відчинивши дверцята, біжимо до будинку.

• Стій на порозі, я занесу цього бідосика до решти гусей!