7

Липень повільно добігав до свого завершення, а з ним і скорочувалося наше перебування у бабусі. Настали жнива. Найбільше їх не любила, адже доводилося постійно ходити за комбайном, щоб змолотити зерно, яке посіяли дідусь з бабусею.

• Дідусю, - їхали на возі на нову нивку, - навіщо вам стільки зерна? Для ваших кількох курочок і поросятка можна було б купити кілька мішків і їм вистачить. А так, знову потрібно чекати до вечора, щоб комбайн змолотив. Не люблю чекати.

Дідусь посміхався.

• Не розумію, вас молодь! Постійно кудись поспішаєте, не встигаєте. Колись такого не було. Знаєш, скільки часу нам доводилося  витратити, щоб самостійно, не за допомогою комбайна зібрати все зерно? Ох-ох -ох! До кінця серпня. Це була дуже клопітка справа. А тепер збір зерна для мене легко, швидко і руки так не болять.

Справді! Порівнюючи теперішнє життя і колишнє, можна сказати, що на багато легше ми живемо, ніж колись наші дідусі з бабусями.

• Гаразд, дідусю! Наберусь терпіння і з поваги до тебе, буду чекати мовчки.

Зупинились на пагорбі, де вже чекали люди. Було їх багато, адже нива була дуже великою і кожна людина мала свої межі. Оглянулася навколо і перехопило подих. Краса! Блакитне небо і жовте колосся створювали неймовірний пейзаж на який можна дивитися вічно. А ще білі ромашки розкинулися обабіч дороги. Потрібно нарвати букет для Каті, брат не встиг цього зробити, тож я йому у цьому допоможу. Подрузі нічого ще не говорила, навіщо розкривати таку інтригу.

Наша черга ще не настала, тож пішла виконувати свій задум.

• Красиві квіти, правда ж ? – сполохано повертаюся на голос і завмираю.

Ігор стоїть позаду мене, схрестивши руки на грудях. Темні очі палахкотять вогнем, від чого стає трохи не по собі.

• Ох і наполохав ти мене!

Подивилася на створений букет і посміхнулася.

• Просто, неймовірно гарні!
• Такі ж як і ти!

Підійшов до мене, зірвавши одну квітку. Поглядом пропалював наскрізь, від чого ставало ще гарячіше.

• Це тобі! – легенько торкнувся квіткою моєї щоки і опустив її до рук.
• Дякую! – прошепотіла.

Його рука ковзнула по моїй. Я трималася.

• Як щодо обіцяного?

Щоки запалали. Навколо було багато людей і хтось міг би помітити.

• Зараз? Тут?

Став впритик до мене.

• Ти когось соромишся? Для мене це зовсім не проблема, - прошепотів.
• Я не така розкута як ти. Тому, не поспішай.

Він посміхнувся.

• Клас! Бачу, ти також цього хочеш, хіба ж ні?

Знову червона, немов рак. Що він робить зі мною?

• Досить. Слухай, Ігоре, чому ти до мене причепився? – намагалася наступати, щоб він не зрозумів, що почав мені подобатися. – Я тільки розійшлася з хлопцем, через його зраду. Тому, більше не довіряю особам чоловічої статі і не маю бажання починати нові стосунки.

Його обличчя стало суворим.

• Чому ви, дівчата, завжди порівнюєте хлопців? – не зводив з мене погляду, - не всі ми однакові, зрозумій!

Важко! Мені було важко це зрозуміти, бо біль від зради нікуди не зник. Так, він притупився, бо намагалася менше згадувати про це, але …

• Тебе колись зраджували? – дивилася на нього і відчувала, що сльози наповнюють очі.

Опустив очі. Мовчання.

• А якщо так, це щось змінить?
• Так! Ти зрозумієш, як мені зараз.

Сльози покотилися з очей. Я і справді ще не пережила, не виплакала той біль, що знаходився глибоко в середині. І найменше чого я хотіла, це розплакатися перед ним.

• Вибач!

Розвернулася і побігла до дідуся, залишивши букет на дорозі.

Обтерла обличчя і присіла на траві. Ігоря я помітила біля сивого чоловіка. Мабуть, його тато, адже були з ним дуже схожі.

Комбайн переїхав на їхню нивку і зерно весело застукало по трубі.

• Якась ти сумна, доню! – присів біля мене дідусь. – Бачив тебе з онуком Анни, він щось тобі наговорив, що настій так зіпсувався?

Обперла голову в коліна і дивилась в далечінь.

• Ні, дідусю! Все гаразд. Він просто підійшов привітатися.
• Так гарно привітався, що мокрі очі від сліз?

Дідусь обійняв мене.

• Що він тобі наговорив? Хочеш, піду до нього і розберуся, що змусив плакати мою красуню?

Посміхнулася.

• Ні, дідусю, краще побережи здоров’я. Справа зовсім не у ньому. Просто, спогади спливли, от і …заплакала.