4

Життя дуже дивна штука. Воно змушує нас інколи дивитися на речі зовсім під іншим кутом. Але є такі люди, на яких дивись хоч з усіх сторін, тільки нічого доброго у них ти не побачиш, як не крути.

• Привіт, Настюха! – вона стояла біля мого подвір’я.

 Стала навпроти неї, схрестивши руки на грудях.

• Ну, і чого приперлася? Когось чекаєш?
• А чому ти така зла? Я ж тільки привіталася. Ось, приїхала до бабусі. Думаю, вийду прогуляюся і провідаю дуже «давню» подругу, а ти чомусь не дуже рада нашій зустрічі.

Я дуже добре знала Ірку. Вона майстерно вміє замилювати людям очі, а потім відкинувши їхню пильність, немов маніяк всовує ножа у спину, коли цього не чекаєш.

• Провідала? А тепер – бувай!

Помітила, як до воріт підійшов брат. Так, от чому вона тут! Знайшла нову жертву?

• Привіт, Ірка!

Підійшов до нас і посміхнувся. Дівчина розквітла, немов троянда, швидко заховавши свої шипи.

• О, Марк! Давно не бачились. Ти так змужнів!

Почався підкат до брата. Йому це подобалося, адже чоловіки люблять слухати не вухами, а очима. А у Ірки є на що подивитися.

• Ти теж нічогенько виросла. Правда ж Ась?

Закотила очі і пішла до будинку. Нехай насолоджуються один одним. Тільки не хотілося б, що ця змія замилила очі брату. Потім потрібно з ним поговорити і розповісти хто ж така Ірка Гончар.

Ввечері зателефонувала до Олега.

• Привіт, любий! Як ти? Що робиш?
• Ась! У мене мало часу, бо на роботі. Давай завтра зідзвонимось?
• Я так хотіла з тобою поговорити! Мені не вистачає тебе.
• Знаю, але вибач, мені час…
• Кохаю …

Поклала телефон. Нутром відчувала, що щось відбувається. За останні кілька днів ми дуже мало з ним спілкувалися. Олег постійно зайнятий і його голос, якийсь став холодний, неначе це був не він. Не розумію! Можливо я себе накручую, бо він дійсно на роботі весь час. Потрібно заспокоїтись і лягати спати. Все буде гаразд!

Суботній ранок розпочався не дуже добре. А провина у тому Марка. Після сніданку, я вийшла на ганок. Він сидів з телефоном і щось уважно розглядав.

• Що там цікавого помітив? – нагнулася, щоб поглянути на що він так витріщається.

Одним рухом сховав телефон і поглянув на мене.

• Що тобі, мала?! Відійди! Ти мені заважаєш!
• З якого це часу?
• Іди, краще бабусі допоможи. Ось, кури ходять голодні! Іди, іди! Бо ще придумаю, як тобі відомстити за ту бридку жабу.

Посмішка засяяла на моєму обличчі.

• Правда ж гарненька була?

Подивився на мене.

• А як тобі гість?
• То це ти все спланував, так? Ігор не був тут проїздом, ви змовилися?

Брат засміявся. Встав зі стільчика і зрівнявся зі мною.

• Так! І гадаю, я зробив правильно. Можливо, поруч з ним у тебе відкриються очі на Олежика.
• Що ти маєш на увазі?
• Нічого!

Хотіла вже йти, але повернулася.

• Будь обережний з Ірою. Вона ще та «штучка».
• Не говори дурниць. Сам розберуся.

Пхикнула і пішла до бабусі. Вона якраз насипала зерно, щоб годувати курей.

• Ба, давай я, - взяла відерце і пішла у бік загорожі.
• Багато сип, а то останнім часом щось перестали нести яйця.
• Гаразд!

Бабуся пішла за мною, щоб проконтролювати чи зробила я все так, як вона говорила. От, такий у неї був характер – перевірити все. Не даремно, дідусь говорив на неї «генерал у спідниці». Так воно і було. Бабця Галина вміло командувала, але і все вправно контролювала. Дідусь, навпаки був весельчак. Мабуть, тому вони в гармонії і  взаєморозумінні прожили стільки років.

• Слухай, бабусь, - кидала щедро зерно, - а ти знаєш Анну Нестерук, з сусіднього села?
• А чого ж не знаю! Її всі знають. Ох і сердита жінка! Та, думаю її можна зрозуміти. Чоловіка у війну вбили, вона ж залишилася з двома малими дітьми. Важко було їй, але вона вміла викрутитися з будь – яких ситуацій. Правда, має дуже довгий язик. Сварлива дуже. Хоча сини у неї виросли добрими і працьовитими. Поїхали на навчання до міста, де й  залишилися. Старший, говорять, приїздить дуже рідко з онуками, а от менший, частенько тут буває. І той хлопець, що тебе підвозив – це її онук, син меншого Ярослава. Дуже хороший хлопчина, тільки говорять, що бандит. Тому, дивись дівчино! Не даремно, ти ж у мене про них розпитуєш, правда?

Опустила очі. Бабуся все бачила наскрізь.

• Бабусь, - посміхнулася, - просто так запитала. Я ж тобі показувала свого Олега, то навіщо мені той Ігор. Але, чому я раніше ніколи його не бачила? Я ж щоліта у вас?
• Сама не знаю. Зазвичай, вони приїздили тоді, коли ви їхати. Так, і що йому роботи у нас? Між селами ж не маленька відстань, тому можливо через це і не зустрічалися. Так, годі балакати, ще багато роботи.