3

Життя у селі не таке вже і нудне. Просто тут немає часу коли нудьгувати, а особливо влітку. Купа різноманітних справ: город, заготівля сіна, консервація і ще багато різноманітних речей, що для міста є дивиною. Найприємніша частина цього «лакшері відпочинку» вечори. Обожнюю їх! Природа після важкого і спекотного дня дає відпочити і своїми пахощами зцілює втомлене тіло. А нічні матіоли! Це зовсім інша реальність. Їхній аромат зачаровує з першого подиху і я немов та бджола, щовечора мчу на їхній запах.

Після такого важкого дня, взяла чашку з прохолодним березовим соком і присіла на лавочці, неподалік від якої квітнули ці чарівні квіти. Сьогодні дуже багато роботи ми зробили: огірки вибрали і законсервували, допомогла бабусі підв’язати помідори і ще, і ще… навіть і не можу згадати, що ми ще робили. Ковток прохолодного напою і я примружила очі. Це була мені подяка за важкий день- смачний і корисний напій. Дзвінок телефону вивів з маленької «нірвани».

• Привіт! Чекав відповіді на повідомлення, але не дочекався! – його голос в телефоні змусив напружитися.

Три дні минуло від того, як це сталося.

• А чому ти вирішив, що я повинна тобі відповісти?
• Бо я знаю, що тобі також сподобався.

Зухвалість Ігоря мене дивувала.

• Ти що, екстрасенс? Вмієш читати мої думки?
• Можливо! Як дивишся на те, щоб прогулятися?

Нічого собі наглість!

• Дякую за запрошення, тільки я проти!
• Чому?

Що ж таке вигадати, щоб відчепився.

• Мама не відпускає! – захихикала.

На щастя мами вдома не було, бо повернулися з татом до міста.  

• Якщо так, - чула у слухавку, як він теж сміявся. – Через кілька хвилин буду і сам проситиму, щоб відпустила тебе.
• Ні, ні! – от що тепер буде, крутилося в голові.

Він вимкнув телефон. Що ж робити? Вбігла до будинку. Марк сидів за столом і смакував молоком з варенням. Помітив мій стурбований вигляд і втупився поглядом на мене.

• Щось сталося? Чи ти знову здуріла?

Марк! Він повинен мені допомогти.

•  Марку! – присіла біля нього. – Будь ласочка, дуже тебе прошу про допомогу.

Той посміхнувся, відставив склянку подалі і схрестив руки на грудях.

• Ну, слухаю!

Невже він допоможе?

• Зараз до нас приїде Ігор, ну той, що підвозив нас до бабусі. Він буде запитувати мене, то скажи, що я пішла до подруги. Гаразд?
• А що мені за це буде?

Витріщила очі на нього.

• А що ти хочеш?

Марк задумався.

• Обірвеш завтра вишні в саду, тоді я допоможу.

З дитинства боюся висоти, а дерева в садку височенькі!

• Ти ж знаєш про мій страх?
• Або так, або ні! Обирай сама!

Його автомобіль зупинився біля наших воріт. Ігор вийшов, відчинив їх і широким кроком прямував до будинку. Нічого собі самовпевненість!

• Добре! – прохрипіла. – Іди вже!

Побігла до кімнати і прислухалася. Тільки нічого не почула, яку відмазку придумав брат. За кілька хвилин вони обоє вийшли і закуривши по цигарці (ніколи не помічала, що брат курить) із задоволеними обличчями, розійшлися.

Видихнула! Але, якесь відчуття, неначе черв’як прогризало мене з середини. А що могло би бути, якби я пішла з ним на прогулянку? Швидко розігнала дурні думки і пішла до брата.

• Дякую, що ти мені допоміг.
• Не варто дякувати, завтра відпрацюєш, - підморгнув він, - до речі, в порівнянні з твоїм Олежиком, Ігор на багато крутіший. Подумай про це, сестричко!
• Якщо він тобі так сподобався, то забирай собі!

Сердито кинула йому в слід і пішла до бабусі з дідусем.

Що ж настав новий день, а з ним і нові випробування для мене. Стала біля вишні і закинувши голову, дивлюся вгору. Ноги самі по собі почали труситися, коли помітила цю висоту. Перелякано поглянула на брата, який ставив драбину.

• Слухай, Марк, - зробила сумну гримасу і дивилася на нього, - можливо замінимо це відпрацювання на якусь іншу твою роботу. Ти ж знаєш, що я боюся висоти ще з дитинства і це дякуючи тобі, між іншим!
• Ні! – зрівнявся зі мною і прив’язав до моєї талії відеречко. – Обіцянка є обіцянка! Вперед!

Що ж, вперед, так вперед. Спочатку хотіла зателефонувати Каті, щоб допомогла, але вона була такою ж боягузкою, що і я, тож змушена сама ризикувати.

• Телефон не бери, бо розіб’ється! – протягнув руку і я віддала його.
• З якого це часу, ти так хвилюєшся за мене?
• Із сьогоднішнього дня! – підморгнув мені.