Розділ І. Початок

Маршрутка мчала по запиленій дорозі. Люди, що заповнили її, ненаситно ковтали свіже повітря, яке пробивалося крізь шпарину прочиненого люка. І не важливо, що воно просякнуте пилом і осідало на одязі, головне – встигнути не пропустити цей довгоочікуваний порив «завітавшого» вітру.

Щороку у нас, вірніше у моїх батьків була традиція. Наш з братом літній відпочинок проводити у бабусі з дідусем у селі. Ця подорож була, ніби і цікавою, хотілося бути на природі, вдихати свіже повітря і просто відпочивати, але коли ти стаєш дорослішою, такий відпочинок зовсім не цікавий. Так і що робити у селі? Дискотеки – немає, різноманітних кафешок, парків – теж, всі твої розваги, до яких звикаєш у місті рівняються до нуля. Ще й надокучливий брат зі своїм норовом. Як важко бути меншою сестрою!

• Мала, - відчула, як мені в бік сильно ткнули пальцем. – Не сумуй! Олежик тебе дочекається, от побачиш!
• Дурень! – скоса глянула на нього. – Мам! Скажіть йому щось, або я його вб’ю.

Мама ніяково оглянулася навколо і пригрозила Марку пальцем. Брат лише посміхнувся, адже у свої 19 був давно самостійним від батьків. Навчався у ВУЗі та працював у ІТ – компанії. Скоріш би мені також знайти себе у цьому цікавому, дорослому житті.

Маршрутка підстрибнула на ще одній вибоїні і я відчула, як мій сідничний нерв боляче відгукнувся болем у правій частині тіла. Брат знову поглянув на мене і показав язика. Стиснула руку в кулак та сильно вдарила по його передпліччю. Після цього розвернулася і дивилася у вікно, міцно стискаючи свій телефон в очікуванні повідомлення від коханого.

З Олегом ми почали зустрічатися ще рік тому. Разом навчалися в університеті і так, маленьке спілкування переросло у щось більше. Він мені подобався, тому що був розумний і веселий. Завжди допомагав готуватися до екзаменів і підтримував при невдачах. А ще, такий симпатичний….Та хіба потрібно за щось любити людину, гадаю, що серце завжди нам підказує твоя це половинка, чи ні.

Завібрував телефон і мене неначе підкинуло струмом. Одразу відкрила повідомлення і легке тепло пробіглося по тілу.

«Як справи у наймилішої дівчини у світі? Дуже сумую за тобою. Як ти? Вже на місці?»

Відразу ж відповіла.

« Привіт, милий! Майже. Також дуже скучила! Цілую»

Відложила телефон і знову роздивлялася людей, які задумано хиталися у маршрутці.

Нарешті зупинка! Взяла наплічник і попрямувала за мамою з татом, які розчервонілі від задухи пробиралися крізь натовп, який прямував далі. Біля виходу, хтось сильно потягнув мене за рюкзак. Ну, Марк! Ти зараз дістанеш! Розвертаюся і стиснувши руку в кулак замахуюся! Сильний удар і мене охоплює шок! Це не Марк. Маршрутка зупиняється. Дивлюсь на хлопця і не знаю, що сказати, червоніючи при цьому неначе варений рак.  Він потирає руку і посміхається.

• Нічогенький у тебе удар! – протягує руку. – Я Ігор.

Розчервонілі щоки видають мій ніяковий стан.

• Молоді люди! Ви виходите? – почула голос за спиною Ігоря.
• Вибачте. Так, ми виходимо!

Ця жіночка мене врятувала, адже не довелося вибачатися за удар. Марк вийшов після нас з веселою гримасою на обличчі.

• Оце Мала утнула! – гиготів. – А він крутий! Витримав такий удар і не скривився! Молодець! Потрібно буде з ним познайомитися.

Хлопець швидко вийшов з маршрутки і попрямував до автомобіля, який чекав на нього. Двоє хлопців розреготалися і постукали його по плечу. Я намагалася не дивитися на нього, але ніяк не виходило. Очі, самі втупилися у постать, яка зникала у салоні авто. Двигун завівся і вони поїхали. На останок він поглянув на мене і підморгнув, залишивши приємний трепет, який вмить розійшовся  по всьому тілі. Швидко обернулася, вдавши, що його не помітила.

• Тримай пакет! – мамин голос вивів мене з трансу. – Асюнь! Що з тобою? Ти якась неуважна сьогодні. Це на тебе не схоже.

Марк закинув свій наплічник.

• Наша Ася закохалась у незнайомця! – голосно промовив, чим здивував маму, яка тримала пакет з продуктами.
• Що ти таке верзеш, Марк! – зупинила його мама. – Тримай ще один пакет і вперед. Дідусь з бабусею зачекались нас.

Я суворо поглянула на того дурня і вирішила, якось його провчити. Скільки ще він буде знущатися з мене. Потрібно придумати план помсти, але це буде трішки пізніше. Я йому влаштую солодкий літній відпочинок!

Дорога до будинку бабусі з дідусем була не близькою. Від зупинки потрібно було пройти ще чотири кілометри. Сонце несамовито пекло і від тої спеки хотілося провалитися крізь землю.

• Більше не можу! – поставила пакет і присіла під дерево. – Ви йдіть, а я почекаю поки сонце трохи перестане «пекти» мене.
• Ти здуріла? – поглянув на мене брат.
• Хіба не видно! – єхидно посміхнулася. – Чи ти тільки помітив?

Моє роздратування було видно неозброєним оком. Опустила голову. Рідні попрямували далі, залишивши мене з Марком. Присів біля мене. Пляшка з рятівною водою блиснула перед очима. Марк відкрив її і почав жадібно пити.

• Не хочеш поділитися? – схопила його за руку. – Чи тобі байдуже на мене?
• Ага! – посміхнувся.
• Що ти за людина така! – вихватила воду і допила останні краплі, які залишилися у пляшці.