Якби не було тебе...

Я піду з тобою поруч...

Це були щасливі осінні дні! Такої осені у неї ще не було. Він дарував їй всі можливі радощі. Непомітно він сформував у ній розуміння, що робота для неї не є вже великою необхідністю. Вона дозволяла собі розкіш залишити все і поїхати на вихідні на відпочинок за місто або замінити свої уроки і поїхати у столицю на виставу, звичайно ж з Максимом, який геть не переймався тим, що залишає заклад.

- Я б ніколи не зробила так, так не можна, ти не маєш права залишати заклад так на довго, - дивувалася Світлана. – До речі, я все забуваю запитати, а як ти умудрився пройти конкурс на цю посаду, якою тепер геть зовсім не дорожиш? У тебе були конкуренти?

- Були, але я дуже старався!

- Як саме?, - хоча здогадувалася, як саме він міг старатися.

- Я знав, що це ненадовго . Або я залишу посаду і заберу тебе звідси, або просто залишу посаду. Це була моя війна, а на війні всі способи… ну, ти сама розумієш…

- Розумію…

- Якби я дорожив всім цим, я б також так не робив. Але саме дороге тут – це ти. Заради тебе я тут! Як тільки ти погодишся переїхати зі мною - я все це залишу з дорогою душею. Давай це зробимо! Я так втомився грати роль гарного директора. Я втомився грати роль неодруженого холостяка. Ти колись цікавилася, скільки неодружених колег у закладі, скільки неодружених доньок у твоїх колег? Ні? Поцікався! А мені вже доповіли. Ой, дивись, що може бути!?, - жартував, але в цих словах була стовідсоткова правда і вона це розуміла.

- Такої , як я, ти ніде не знайдеш, її просто не існує!, - віджартовувалась, а сама задумувалась .

- У нас незабаром зимові канікули, давай гайнемо кудись у теплі краї, - раптом запропонував Макс.

- Ага, ти знаєш скільки роботи у нас в канікулярний час?, - Світлана ошелешила відкриттям.

- Але я не хочу працювати в новорічні свята, тому придумаємо щось!, - не відступав Макс.

- Спробуй! Хотіла б я побачити, що це буде?!, - промовила, знаючи, що можна буде викроїти хіба один чи два дні.

***

- Шановні колеги, - розпочав промову Максим Миколайович. – Ми з вами працюємо уже деякий час, продовжуємо знайомитися. Але із роботою закладу я вже познайомився достатньо. Тому сьогодні обміняємося нашими поглядами на розв’язання деяких питань…

Він класний маркетолог, зразу зрозумів освітянські проблеми і знайшов рішення багатьом проблемам. Але, попри все це, йому не подобається освіта. Не його. Він заради неї тут. Вона болісно це сприймає. Адже він не залишив свій бізнес, розривається між тим і цим. Має надію, що колись вона погодиться залишити все і стати йому дружиною. Як же вона хоче стати йому справжньою дружиною! І не тільки… Сьогодні була у лікаря. В конверті тримає підтвердження того, що це вже невідворотно! Він каже, що дуже втомився…

- Світлано Миколаївно, а як Ви вважаєте?, - долинув до неї такий рідний голос, але десь ніби через сон. За своїми думками вона навіть не чула про що мова.

- Я також дуже втомилася…, - раптом колеги почули зізнання, але лише він зрозумів, що воно означало.

Вона промовила це і лише потім усвідомила, що крім її коханого у цій залі ще є люди. Поруч сиділи колеги, які ні сном, ні духом не відали, що між ними відбувалося. А він зрозумів її правильно! Вона втомилася, як і він. Отже…

- Шановне товариство, ми плідно працювали весь цей час, ми гарно попрацювали з вами і сьогодні. Але я хочу вам у дечому зізнатися. Я тут випадкова людина. Для вас усіх! Але не для Світлани Миколаївни! Ми знайомі давно. І я приїхав сюди заради неї!, - він говорив це і йшов до неї. Вона, як зачарована дивилася на нього, розуміла, що він зараз скаже і не могла вимовити бодай слова. А навіщо? Є той, хто вирішить все! І це саме те щастя, про яке мріяла! То ж хай говорить, а вона відповість – так!

- Світлано Миколаївно, я так тебе кохаю! Ланочко, виходь за мене, стань моєю дружиною! І залишімо нарешті у спокої це товариство!, - додав жартома.

Товариство мовчало, лише Степан радісно вигукнув:

- Ну нареееешті, а то я замучився вже мовчати!

- А ти знав?, - майже непритомно запитала його дружина.

- Знав, але треба було помовчати… Свєт, ти чого мовчиш? Кажи вже щось!- Степан торкався її плеча і підштовхував до Макса. А вона стояла і щасливо посміхалася.

- Я й кажу: - я також тебе дуже кохаю і згодна вийти за тебе! І навіть їхати туди, куди повезеш, - додала жартома.

А тихесенько на вухо йому, після того, як він схопив її в обійми:

- Кажуть, що кохати — означає дивитися не одне на одного, а разом в одному напрямку. Тепер наш напрямок — це серцебиття нашого малюка!

- Ти це серйозно?!, - вихопилося з його грудей так голосно і радісно, що вона не втрималася і зайшлася веселим дзвінким сміхом!!!

Їх щиро вітали друзі і допитувалися, чи справді вони залишать все і поїдуть? Як ти зможеш без школи?, - допитувалися Лану. На що була одна у неї відповідь:

- Найціннішим подарунком для жінки є час, який чоловік присвячує їй! Макс пожертвував усім, щоб бути зі мною! Я ж піду не слідом за ним, а поруч!

Якби не було тебе…

То я б напевне теж не жив!

По далеких блукав світах

І безнадійно там тужив.

Якби не було тебе ,

Я б видумав собі любов!

Як художник малює пейзаж,

Милуючись ним знов і знов,

До очманіння аж …

Якби не було тебе,

Я б все одно тебе шукав!