Щастя без меж...

   Щоб осягнути розумом, що означає вислів « щастя без меж», потрібно це щастя спочатку відчути серцем. Їхнє почуття, що  виникло випадково і раптово, наростало і гартувалося у пошуку, тривозі і невідомості -  досягло нарешті піку свого блаженства. Вони лежали все ще з заплющеними очима і боялися сколихнути цю мить лишнім порухом, подихом, поглядом, словом.

- А як ти мене знайшов?, - нарешті спромоглася на запитання.

- Це було просто. Одна-єдина світлина, завбачливо зроблена мною, вирішила багато проблем, - він дістав телефон і показав  їй те фото, що зробив тоді біля вольєра. Там вона з біленьким клубочком, тоді ще маленьким Беєм.

- Ти думав про мене…, - замріяно промовила і вмостилася спритненько під його бочок. Їй було тепло і затишно, як маленькій комашці під листочком у холодну ранкову пору.

- Думав.., мріяв, як зустріну, що скажу…Боявся, що не пробачиш. Що найменше я хотів, то це засмутити свого сонячного зайчика. Але сталося саме так…

- Розповідай…

- Та все спочатку було дуже просто. Взяв фото , поїхав у твоє управління, знайшов потрібних людей, отримав усі твої дані. От тільки тебе не було у твоєму домі, ти вже поїхала. А твоя говірка сусідка, про тебе сказала найменше. Довелося задіяти купу людей і техніки, щоб вичислити тебе аж тоді, як ти перетинала кордон.

- Ага, я здогадувалася про твої можливості, тому купила собі новий телефон . Я стільки всього нафотографувала!, - задерикувато поглянула на нього.

- Я знаю, - відповів спокійно, але вже готовий був до того, що зараз отримає наступну серію запитань. Адже вона про все здогадалася і це було написано у її погляді, який раптово змінився з веселого на задумливий.

- Отже…, я все таки тоді тебе бачила у Софії на площі, так?, - запитала спокійно. Він не очікував спокою. Це трішки лякало.

- Так, - відповів коротко , а руки інстинктивно пригорнули її міцніше до себе.

- Але…, чому ж ти не підійшов?

- Я був не певен, що ти пробачиш мені. Боявся, що будеш злитися і втікатимеш ще дальше. Але і без тебе не міг. Я хотів бачити тебе!

- Яким би гарним могло бути наше літо!, - замріяно промовила, а він так і не зрозумів - правильно зробив тоді чи ні. Загадка! Тому  дивився на неї, сповненими любові очима і усміхався.

- Чому усміхаєшся так дивно?

- Згадав Оскара Уайльда: « Якщо ви хочете дізнатися, що насправді думає жінка, дивіться на неї, але не слухайте». От я і дивлюсь, бо, якщо вірити твоїм словам, то я зробив тоді дурницю. І тепер шкодую.

- Ніхто не може повернути час назад, то й шкодувати не потрібно. Будемо жити далі, - Світлані сьогодні не хотілося сумувати.

- Я закохуюсь у тебе все більше і більше!  Недавно прочитав вислів, що жінка – найсильніший з відомих наркотиків. Деякі екземпляри викликають звикання ще до першого вживання. Це про тебе! Я вже не можу без тебе! Давай одружимось!, - його мова була урівноважена і обдумана. Їй хотілося погодитися! Натомість промовила:

- Ні, давай не будемо поспішати. Попереду понеділок – наш перший робочий день. Переживім його, я чогось цього боюся. Як це буде?

- Що тебе лякає?

- Я не хочу , щоб про нас знали.

- Чому?

- Не хочу. Давай спробуємо поки що не афішувати наші стосунки.

- Ти як це собі уявляєш?, - Макс розсміявся. – Я буду вдавати , що не знаю тебе?

- Так!

- Але чому?

- Не знаю, але чомусь так мені хочеться, - вона боялася, що будуть складнощі у стосунках з колегами, якщо вони будуть знати про їхню закоханість. Але боятися потрібно було іншого…

- Гаразд, твоє бажання для мене закон! Хочеш погратися у цю гру, підтримаю. Але чогось мені здається, що ти дуже скоро про це пошкодуєш!, - він згадав багатозначність слів і поглядів колежанок учора на  вечірці.

Це були найсолодші вихідні у її житті. Вони були наповнені любов’ю і турботою, причому взаємною. Навіть Бей у ці дні, мабуть, думав, що він найщасливіший пес на всій планеті.