Знову подарунок...

Але, така переконлива впевненість у своїх діях, потроху вивітрилася під час поїздки  по місту. Тому вона вирішила , що на сьогодні для неї досить пригод.

- Степане, пропоную тобі цю авантюру з коньяком провернути самотужки. Підеш до хлопців і організуй так, щоб новий директор став учасником цієї традиції. Так йому і скажеш, що екс-директорка передає цю традицію у його руки.

- А ти?

- Я? Я на сьогодні – все! Екс іде вже на заслужений відпочинок! А ти не підведи, я на тебе надіюсь!

- Добре, зроблю, якщо ти так хочеш.

- Хочу, Стьопо, хочу саме так!

  Вона здогадувалася, що  Макс розізлиться, але це трохи навіть тішило. Він зумів її сьогодні вразити . Після пережитого  нею шоку, вона хоча б трішки хотіла його приголомшити.

 І їй це вдалося!

- Хлопці, тут вам екс-директорка  передала вітання і подяку, - відрапортував Степан, як тільки зайшов до зали. Там уже залишалося мало людей. Вечірка закінчилася, музиканти складали свою апаратуру.

- О, як завжди! Не забула !, - Гриць весело відгукнувся на слова Степана.

- То це ж традиція, як вона могла забути! Тепер вона передає цю традицію вам у руки, пане директор!

- А де ж сама?, - запитав він. – Потрібно ж з рук в руки передати.

- Вона сказала, що свою місію виконала, далі ви вже якось сам!

- Так і сказала?, - в очах з’явилися загадкові іскорки.

- Ага, так і сказала!, - Степан після випитого почав втрачати почуття реальності. І не він один. Максим уміло скористався цією ситуацією, хлопці розповіли йому все для нього цікаве, відповідаючи на його замасковані запитання.

  Жовтень впевнено відвойовував у осені свою позолоту, день ставав коротшим, вечори довшими. Світлана йшла повільно через парк, розглядаючи під ногами красиві різнокольорові листочки і такі ж райдужні думки блукали у її голові. Однозначно, приїхав Макс заради неї! Але що чекає їх попереду? Вона ще відчувала його руки, чула його голос, серце сповнювалося радістю і надією. Але свідомість видавала на гора спогади того ранку…  І це було нестерпно, такого приниження вона не мала ніколи. Втекла, як остання…

Але її думки обірвалися раптовим усвідомленням того, що назустріч їй іде знайомий чоловік. І вона розуміє, що  це Сергій, водій Макса. А він що тут робить?

- Добрий вечір Вам, Світлано Миколаївно!, - привітно усміхався до неї. – Радий Вас знову бачити!

- Добрий вечір, Сергію. Яким вітром Вас сюди?, - весело запитала, хоча добре знала, яким саме вітром його сюди занесло.

- У мене тут для Вас подарунок, - і показав рукою у бік автомобіля. В той же час двері автівки відчинилися і інший чоловік вийшов звідти у супроводі …собаки. Білої красивої вівчарки.

- Світлано Миколаївно, впізнаєте?, - загадкова посмішка прикрашала обличчя Сергія.

- Серйозно?, Це той маленький клубочок став уже таким красенем?, - вона зразу впізнала собаку, вірніше здогадалася . Йому було вже десь близько п'яти місяців і виглядав він красивим підлітком.

- Так, це він. Ми його тримали для Вас.

- А інші? А мама вижила?, - раптом згадала ту трагедію.

- Так, вона вижила і господар знайшовся. Він потрапив у ДТП, тому і не відгукувався. Але тепер усе в них добре. Пухнаста братія також вся вижила.

- Який же він гарний! Як назвали? Можна його погладити?, - запитала.

- Ми не називали. Максим Миколайович дарує Вам його і тепер можете придумати йому ім’я. Він любить, щоб його гладили. Останнім часом він жив у домі Максима Миколайовича, тож більше дізнаєтесь від нього.

Світлана більше нічого не запитувала. Пестила собаку і чомусь раптом захотілося покликати його.

- Бей, який же ти гарний! Бей, Бей – а мені подобається! А тобі подобається?,- припадала вона біля пса, а той весело крутив хвостом і приймав її пестощі.

- Цікаве ім’я і здається йому подобається, - Сергій був задоволений побаченим.

- Послухайте , а що я маю тепер з ним робити? Я ж не вмію доглядати за собакою!, - Світлана усвідомлює врешті проблему.

- Все необхідне у Вас буде. Я розповім для початку, а потім про все інше будете запитувати у Максима Миколайовича. Він же тепер буде завжди поруч!, - останнє Сергій сказав з досить таки інтригуючою інтонацією.

- Ага, і Ви ж також, як я розумію. Так, Сергію?

- Так, а як же інакше?!, - не залишалося нічого, як весело розсміятися.

- Гаразд, тоді ходімо, будемо вивчати інструкцію по експлуатації, - і вона запросила їх до своєї квартири. Розуміла, що її повна адреса відома їм уже давно.

  Хлопці обидва дружно погодилися, взяли купу всяких пакунків та  Бея і піднялися до неї у квартиру. Максим «прив’язав» її на повідок Бея. Він був у квартирі влітку, знав , що у неї немає зовсім ніякого досвіду по догляду за собакою і цим тепер буде користуватися, щоб частіше спілкуватися.  Ну, що ж , побачимо як це буде!

  А поки що разом знайшли місце для собаки, облаштували його : все передбачили, все купили і корм, і іграшки, і спальник для Бея. Собака довірливо йшов до рук , обійшов усю квартиру для знайомства, навіть намагався трішки їсти, краще пив воду – вона спостерігала за цим і потрохи тривога влягалася.  Напоїла хлопців чаєм і подякувала за подарунки. Вони поїхали, а вона залишилася тепер уже не одна. З Беєм і своїми думками.