"...Я б все одно тебе знайшов..."

- Доброго вечора, Олено Іларіонівно, я вже вдома!, - Світлана була рада бачити свою сусідку, і тільки зараз зрозуміла, як скучила за домом.

- Світланочко, а як я рада тебе бачити! Де ж ти так довго пропадала?

- О, де я тільки не пропадала! Про це я колись Вам, Оленочко Іларіонівно, розповім, але не зараз, бо дуже втомилася з дороги.

Вона й справді втомилася, але ще більше  охопив її неспокій з поверненням у свою оселю. Олена Іларіонівна пішла, а Світлана зайшла у квартиру і перше , що побачила , це величезний горщик з орхідеєю з білими величезними квітами. А поруч портрет. Її портрет у красивій рамі! Вона сторопіло стояла і дивилася на це все.

Отже,  він її знайшов !

- Олено Іларіонівно, я знайшла у квартирі дещо. Що це?

- Світланочко, я просто не встигла тобі розповісти. Приходив чоловік, дуже цікавий, гарний…

- Не про нього…

- Гаразд, він шукав тебе, запитував усіх. Я саме була , як завжди, на посту. Пояснила йому, що  ти поїхала за кордон, так, як ми і домовлялися. Він здається засмутився. А потім він сказав, що привіз подарунки. Я запропонувала спочатку занести їх до мене, але коли побачила розмір горщика, то попросила його занести прямо у твою квартиру. А ще там  портрет, а на ньому напис.

- Який напис?, - вона дивилася на портрет і нічого там не бачила.

- Там, на зворотному боці…

Світлана обернула портрет, а там :

«Якби не було тебе,

 Я б все одно тебе знайшов.

Хоч була б ти за сотні морів,

  Я б все одно туди пішов. 

Якби не було тебе,

 Самотнім бути я б не зміг.

 Власноруч би тебе сотворив, 

 А потім впав до твоїх ніг.

 І на руках носив …» - слова із їхньої пісні. Вона читала їх наспівуючи по- джодассенівськи, між тим  сльози самі покотилися долі по щоках, нікого не питаючись. А все починалося так гарно, як якась гра! Але не судилося… Чи побачу ще колись його?  Плакати? Кричати хотілося! І тепер вона зрозуміла по-справжньому свої почуття до нього. Він не просто їй подобався – вона безглуздо, як школярка, закохалася у нього. І що тепер? Він просто віддав їй портрет і подарував квіти за створені незручності, от  і все. Незручності…Господи, який сором! Як я взагалі тоді таке пережила? Забудь його, це буде важко, але правильно!

З таким думками і заснула.