А все починалося як гра...

- Тоді… тоді я змушений буду везти тебе вночі до твого дому, бо…автобуси вже будуть далеко звідси, - він жартував, вона розуміла, що в якісь мірі цілком в його волі. Але, на диво, це чомусь не так уже й лякало! Це я одна така безпечна, чи й інші такими бувають – думала так і слухала, як б’ється серце в такт французької мелодії.

А він повів її у казино. Ой, леле! Куди я йду? Він мене тут нікому не програє?, - думки одна одної абсурдніші плуталися в її голові.

- Я не хочу сюди!

- Чому?

- Я ніколи не була у таких закладах, бачила їх хіба що в рекламі, - вона впиралася уже фізично , а його це смішило.

- Чому ти смієшся?

- Лано, дорогенька, цей готель, ресторан і казино – це все моє. Тобі нічого боятися! Все буде гаразд!, - в його міцних руках вона затихала, але в голові все ж народжувалося ще більше запитань.

- Максиме Миколайовичу, все готово, - вона почула знайомий голос. Це знову був Сергій і він шанобливо їй усміхався. Це трішки заспокоїло.

  Вони зайшли до ігрової зали. Сергій супроводжував її, а Максим тим часом віддалився з деякими людьми до ігрового столу. Вона спостерігала за ним здалеку. Це було цікаво. Вона навіть забула за свої страхи. Час від часу ловила на собі його зацікавлені погляди. Ця гра поглядів  їй подобалася і на обличчі заграла посмішка, яку розгадати не взявся б ніхто. Підсвідомість спроектувала у тій посмішці свою фантазію. І це було так мило, що він покинув все і прийшов до неї. Вона геть не розумілася на цих іграх, тому нічого розумнішого запитати  не придумала:

- Ти вже виграв?, - запитала здивовано.

- Виграв. Бо ти цього хотіла!, - відповів , а в самого радісна посмішка на все обличчя, бо вона навіть і не допускала собі думки, що  він програє.

- Я – хотіла?!, - пробувала заперечувати, але й сама чомусь щасливо посміхалася.

- Ходімо!, - запросив знову її до їхнього стола. Там знову була чергова зміна сервіровки. Цього разу вже набір всякої солодкої смакоти.

- Це неймовірно! Так неможна, це вже занадто. Я за один день наберу сто кілограмів.

- Це тобі не загрожує, бо ми це витанцюємо, - і він знову запрошує до танцю. Сьогодні у програмі був французький шансон.

Вони танцювали, пили смачне вино і знову танцювали. Чи втомився Джо Дассен?, бо вони не відчували втоми. Їм було добре. Вона забула за все і попливла за течією. Було приємно відчувати його руки, чути його голос, розуміти, що ти комусь потрібна, що цей день присвячений тобі.

- Я здається також втратив себе. На третину – це точно! Дякую тобі, що підштовхнула мене до цих роздумів.

- Та немає за що, - віджартувалася.

- А знаєш, я загадав собі бажання – якщо виграю, то ми з тобою поїдемо десь у подорож, - це прозвучало так несподівано, що вона раптом зупинилася в танці і від різкого руху впала йому на руки.

Він тримав її в міцних обіймах і силою волі стримувався, щоб не поцілувати. В цей час підійшов Сергій і поклав на стіл красиву коробку. Макс обережно підвів її до столу . У коробці красувалися саме ті каблучки, які вона приміряли у магазині. Це вже було занадто!

- Максе, я розумію тепер, що для тебе це нічого не варте. Але я так не хочу. І так не буде! Я погодилася провести з тобою цей день, щоб віддячити за твою увагу, за квіти , портрет. Мені цінне твоє ставлення до мене, але я не хочу аж таких дорогих подарунків. Ти бачиш на мені прикраси?

- Ні.

- Це не тому, що  я не мала змоги їх придбати, це тому, що я не надаю їм великого значення. Це не моє. Ну , може колись, в деяких випадках. Зрозумій мене правильно. Набагато цінніша твоя увага. Вибач, але мені здається пора.

- Вибач, я зрозумів. Я не хотів тебе образити. Що я можу зробити, щоб залагодити свою провину?

- Нічого особливого, просто я хочу йти спати. Ти обіцяв!

- Так, обіцяв. Усе готово! Але останній танець, - попросив лагідно і вона не змогла відмовити. І знову шансон, і знову ніжні руки…

Вранці ,коли проснулася, біля її ліжка уже сором’язливо посміхався букет рожевих троянд.Покоївка, що принесла їх також усміхалася.

- Доброго ранку, пані Світлано! Як спалося ?

- Чудово, дякую!

- Вам щось потрібно?

- Ні, дякую. Я хочу в душ і одягнутися.

- Там все вже готово для Вас.

- Чому для мене? Хіба не у всіх номерах …

- Це номер Максима Миколайовича, він попросив все для Вас приготувати.

- Але ж… А де він спав?, - в її голосі тривога і переляк. Вона чогось не знає?

- Він спав у сусідньому номері. Зазвичай у свій він нікого не запрошує…

- Марино, тебе звільнено! Вийди!, - раптом почули обидві з дверей. На порозі стояв Максим, а Світлана все ще сиділа у своєму ліжку. Вірніше , у його ліжку. Жах охопив її. Покоївка швидко вийшла.

- Максе, прошу тебе…

- Доброго ранку, Ланочко, як спалося?, - ніби нічого і не сталося мовив він.