Свято подарунків

     Вона зупинилася на пішохідному переході і чекала сигналу. Три ряди автомобілів по обидва боки того ж переходу зупинилися в очікуванні. Весняний вітерець жартівливо розвівав її волосся, ніби загравав з її веселим настроєм. Очі іскрилися щастям , усмішка на обличчі підтверджувала стан задоволення сьогоднішнім днем в цілому , а чи просто цим моментом. ЇЇ  здається тішило навіть те, що в цей час на переході майже нікого не було. Вона одна долала його під акомпанемент говіркого світлофора  і її постава випромінювала впевненість і рішучість. До цього яскравого образу щастя елегантно вписувалась спідничка-шорти, що звабливо відкривала коліна, легке спортивне взуття і повітряна  шифонова блуза поверх короткого топа. Здавалось – сильнішого пориву вітру і вона полетить. Відчуття польоту вгадувала і в душі. В якусь мить захотілося розкинути руки, підстрибнути  і …полетіти. Це була траєкторія вільної і щасливої жінки. Вільної від зобов’язань, стосунків, обіцянок, врешті, навіть, руки були вільні .

    За цим повільним, впевненим, легким рухом жінки, що випромінювала сонячне щастя, спостерігало кільканадцять пар очей: хто -  з захопленням, хто – з заздрістю, хтось – замріяно.

    В якусь мить із однієї автівки вистрибнув юнак і, наздогнавши пані-щастя, подарував їй квіти. Від раптовості події вона на мить зупинилася, а потім обійняла парубка і яскрава  посмішка осяяла її і без того щасливе обличчя. Той знітився і швиденько повернувся до свого автомобіля. Вона ж на останньому кроці переходу крутнулася на своїх струнких ногах і безтурботним помахом руки послала автівці, у якій заховався юнак, повітряний цілунок. І попрямувала далі.

   А якби вона оглянулася ще раз….

Траєкторія її руху включала в себе  ювелірний салон, що на розі вулиці гостинно прочинив двері. Там вона розглянула та приміряла кілька каблучок, але досить швидко покинула приміщення. Зрозуміла для себе, що не хоче обтяжувати себе ніякими турботами, навіть такими, здавалось би приємними. Повільно, але дуже вільно, вона рухалася через людський потік так, ніби в середині неї звучала якась мелодія. Здавалося от-от затанцює. Але ж ні! Її шлях проліг до міського парку. На вільній лавці, у тіні квітучого каштана, вона сиділа певний час незворушно і гортала сторінки свого телефону. Обличчя в цей час не втрачало своєї милої посмішки , а відтак і чарівності. Вона нікого не помічала. А якби озирнулася…

- Пані, дозвольте намалювати Ваш портрет, - звернувся до неї вуличний художник.

- Гаразд, - вона на мить замислилася, а потім погодилася.

- Я попрошу Вас декілька часу попозувати мені без телефона, можна? Хочу бачити Ваші очі! Вони сяють радістю! Ви сьогодні щаслива?, - запитав художник з безпосередністю, притаманною не лише дітям, а й людям його професії, які бачать внутрішній стан так само глибоко як і оцінюють зовнішні риси. 

- Так! Можна і так сказати, - відповіла і яскрава посмішка знову осяяла обличчя.

- Що може робити таку жінку як Ви, такою щасливою?

- Ви не повірите, пане-художнику! Я врешті стала вільною!

- Тобто?!, - здивовано стрибнули його брови.

- Так, віііііііільною!, - промовила протяжно, ніби смакуючи своєю цією свободою.

-  Гаразд, зрозумів. Але …вибачте, що дало Вам таку волю?, - невпевнено перепитав.

- Ви не повірите, я сьогодні врешті звільнилася зі своєї роботи!

- Ви так її не любили?

- Навпаки! Я так її любила, що вона забрала все моє життя. Тому я хочу волі! Я хочу жити по-новому!

- Чесно скажу, я такого ще не зустрічав, - художник був добряче здивований.

- Ну от, і таке щастя буває!

    Сиділа незворушно і спостерігала за тим, що було поруч. А поруч вирувало життя. Поруч були люди зі своїми радощами і печалями, зі своїми втратами і перемогами, закохані і щасливі, засмучені і стурбовані. Поруч, на таких же лавках, сиділи люди і щось між собою гомоніли.

   Її погляд зачепився за чоловіка, що уважно дивився на неї. Він був на віддалі витягнутої руки. Але вона раніше його не бачила, не бачила і коли він присів на сусідню лавку. А може він там був і до того? Але чому її це має цікавити?!

    Але ж зацікавило!

   Чоловік встав зі свого місця і підійшов до художника. Став прискіпливо розглядати малюнок. Вона спостерігала. Він був високим і струнким, чорного волосся ледь торкнулася на скронях сивина і це надавало особливого шарму цій людині. Образ доповнювали надзвичайної краси вуста і глибокі , як темна безодня, карі очі. Світлий брендовий  одяг і взуття лиш підкреслювали його елегантність. Художник вловив цей її зацікавлений погляд і швидкими рухами став щось виправляти на вже готовому малюнку.

- Готово?, - незнайомий чоловік запитав художника і його голос ніби розбудив її від сну.

- Готово!

- Чудова робота!,- про її портрет, ніби її самої тут і не було.

- Ви хочете замовити?, - перепитав майстер.

- Ні. Вірніше, можливо колись потім, - незнайомець потиснув художнику руку і забрав у нього портрет. Її портрет. Вона розгублено дивилась на це дійство і  вже, коли готова була щось промовити, почула:

- Пані, Ви дуже гарно позували, ваш портрет вийшов чудовий. Дарую Вам його!, - промовив так і підійшов надто близько, щоб вона змогла відчути запах його парфумів.