Розділ 58

Буває так, що не розумієш, наскільки сумував за домом, поки знову не повернувся туди. Так трапилося і зі мною. Тільки коли я лягла на ліжко у своїх покоях, то зрозуміла, що ці п’ять тижнів були аж занадто довгими, і мені справді бракувало цього місця. Звичайно, обставини та ситуація, в яких ми зараз перебуваємо, не тішать, проте я щаслива, що знову тут.

Після палких обіймів і вітань чоловіки все-таки дали мені можливість і час привести себе до ладу та поїсти. Після цього ми домовилися зібратися всі разом і обговорити стан справ. Я підозрювала, що по дорозі сюди ми бачили лише частину всієї картини — і вона була доволі трагічною та неприємною.

Коли я зайшла до кабінету Тіріана, всі чоловіки були вже там, і від цього кімната здавалася аж занадто тісною. Ітан напружено спостерігав за Каспіаном, а той, ніби ще більше його розпалюючи, вдавав, що не помічає цього, і просто щось наспівував собі під ніс, попиваючи вино.

— У вас тут така весела вечірка, що я аж засумнівалася, чи в ті двері зайшла, — промовила я, намагаючись хоч трохи зняти напругу. З себе, не з них, бо розмова мала бути довгою і важкою.

— Просто Ітан псує весь настрій, — салютуючи келихом, зауважив Каспіан.

Ітан на його репліку загарчав і зробив крок уперед. Я зітхнула і, підійшовши до дивана, сіла так, щоб бачити їх усіх.

— Каспіане, тобі краще не злити його. Тим паче враховуючи, що в майбутньому ви, можливо, станете ріднею.

— Тільки не кажи мені, що ти вирішила вийти за нього заміж, — випередивши всіх, першим озвався Крістіан. — Я взагалі-то був наступним у черзі після Деймаріса.

О, Творці... За що мені всі ці чоловіки? Я зробила ковток чаю, ігноруючи їхні пильні погляди, спрямовані на мене.

— Приємно бачити, що ви в доброму гуморі, але давайте краще обговоримо стан справ.

— Слушне зауваження, Маргарет, — промовив Тіріан, запрошуючи жестом усіх інших сідати. — Але для початку я б хотів почути, де ви з Ітаном були весь цей час, звідки ви знали про плани драконів і якого біса Каспіан тут?

Я глибоко вдихнула і, зібравшись із думками, відповіла:

— Майже весь цей час я була на території демонів. Подарунок, який Каспіан вручив мені на коронації, був не простою прикрасою — пітьма в ньому перемістила мене до його королівства.

На цих словах усі здивовано і з певною злістю поглянули на Каспіана, на що той лише байдуже знизав плечима.

— Але це зараз не головне. Я опинилася там, бо на поселення перевертнів напали дракони. В результаті Ітан був поранений. Настільки тяжко, що він ледь не помер. І тепер новим Альфою став Ітас.

— На вас напали дракони? — перебив Тіріан, не витримавши. — Але я не розумію чому? Вони натрапили на ваш слід під час поїздки?

— Ти ставиш не зовсім те питання, Тіріане, — заговорив Крістіан, і в його голосі вже не було веселощів. — Як так вийшло, що весь супровід і мої люди були приспані на заставі, а ви зрештою все-таки дісталися поселення перевертнів? Якщо мені не зраджує пам'ять, домовленості були інші: ви мали відвідати матір Ітана і повернутися. Нічого не хочеш прояснити, Ітане?

Я зітхнула вкотре, уже передчуваючи те, що зараз станеться.

— Це був я, — спокійно відповів Ітан. — Я навмисно обманув вас і приспав варту та супровід на заставі, щоб перетнути кордон самостійно. Без нас офіційно маги не могли ступити на територію перевертнів.

— І зробив ти це з якої причини? — запитав Крістіан.

— Я хотів забрати Маргарет звідси. Назавжди. — Це слово ніби важким каменем упало між нами. — Я знав, що планують дракони, знав, що вона буде ціллю і важелем тиску. І щоб уникнути зайвих запитань... Я був тим, через кого дракони дізналися про Деймаріса. Ще до магічної клятви я розповів про нього братові. Насправді нам був не важливий союз із Торнтвелом — наш основний союз був укладений із драконами ще до всього цього.

Деймаріс так різко зірвався з місця і накинувся на Ітана, що я не встигла й оком змигнути. Він перекинув крісло разом з Ітаном і почав бити його в обличчя.

— Зупиніться! — я спробувала кинутися до них, але Каспіан втримав мене, заперечно похитавши головою.

Деймаріс бив Ітана, а той навіть не пручався, приймаючи це як заслужене покарання.

— Як ти міг?! Ти подумав тоді про Маргарет? Про те, що ти підставив усіх нас? Ти ще щось закидав мені, коли я ледь не вбив свою істинну пару... А ти гадаєш, зрада — це краще?! — кричав Деймаріс. — Ти мав зізнатися нам. Одразу. А не писати того дивного листа з попередженням!

Він відсторонився від Ітана, важко дихаючи. Той повільно підвівся і сів, витираючи кров з обличчя.

— О Творці, Ітане... — я прикрила рота руками. — Твоє обличчя...

— Все з ним буде добре, регенерація зараз усе виправить, — з легкою усмішкою промовив Каспіан, а потім додав уже серйозно, дивлячись на мене: — А от тобі у твоєму стані краще так не нервувати.

— У якому такому стані? — миттєво запитав Тіріан. Він до цього лише мовчки спостерігав, але було видно, що він теж оскаженілий.

Я зітхнула знову — втретє за останні пів години — і трохи відсунулася від Каспіана.

— Чому я маю повідомляти таку новину за таких обставин? — я похитала головою. — А ти занадто балакучий, — кинула я Каспіану, — і не моя матінка, щоб мене так опікати. — Я перевела погляд на своїх чоловіків і промовила: — Я вагітна. І, найімовірніше, наша дівчинка — некромант та істинна пара ось цього повелителя демонів.

Думаю, ці вирази облич я запам’ятаю надовго. У далекому майбутньому холодними вечорами біля каміна я розповідатиму про них нашій донечці й сміятимуся. Бо всі вони виглядали так, ніби я зізналася, що я — чоловік, а вони тепер мої дружини. Всі просто застигли, і здавалося, ніхто не наважується заговорити.

Першим оговтався Ітан. Про вагітність він уже знав, а от новина про те, що він стане родичем Каспіана, справила на нього шоковий ефект. Я тільки встигла про це подумати, як він зірвався і, просто перестрибнувши через стіл, накинувся на Каспіана, перекинувши його через диван і вдаривши в обличчя. Він загарчав так загрозливо, що в мене шкірою пробігли сироти.